Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

Було вже пізно, коли Данелія повернулася до маєтку Литвака. Від брата не було жодних звісток, Кирило знову зник, мов примара.
Вона кралася коридором до своєї кімнати, ступаючи тихо, наче боячись розбудити тишу. Крізь ледь прочинені двері кабінету Іллі пробивалося світло. Данелія обережно зазирнула всередину – кімната була порожня. Не вагаючись, вона увійшла й підійшла до масивного робочого столу Литвака. На його поверхні лежали розкидані документи, що одразу привернули її увагу. Взявши один аркуш до рук, Данелія жадібно вчиталася в зміст. Раптом з коридору долинули швидкі кроки, що стрімко наближалися. Не встигнувши дочитати, вона квапливо поклала папір на місце.
Ілля увійшов до кабінету, і атмосфера миттєво наелектризувалася. Його суворий погляд спочатку зупинився на Данелії, потім ковзнув по столу й знову повернувся до неї.

– Що ти тут робиш? – різко запитав він, його голос пролунав у тиші, мов удар грому.

– Я проходила повз і побачила світло… – пробурмотіла Данелія, відчуваючи, як її щоки палають.

– Світло в кінці тунелю? – Ілля сів на диван, розташований збоку від столу, його очі пильно стежили за кожним її рухом.

– Я думала, ти тут…

– Ти так не думала. Скоріше, сподівалася, що мене немає.
Він підвівся й рішуче підійшов до столу. Ілля взяв до рук ті самі папери, які Данелія так уважно вивчала.

– Цікаво, що тебе тут зацікавило? Я тобі скажу. Це документи власності на земельні ділянки твого батька. А ще на ваш маєток і бізнес. Тепер це все моє.

– Як все? Як твоє? – вона розгублено насупила брови. – Ти… ти мене обдурив?

– Так само, як і ти намагалася обдурити мене.

– Як саме? Я не розумію, про що ти говориш.

– Ти знову їздила на кладовище до Влада? Він би пишався такою відданістю. Усе заради нього.

– Це не так!

– Ти досі кохаєш його?

Вона мовчала, опустивши очі. Ілля підійшов упритул, його погляд проникав у саму душу, шукаючи відповідь. Данелія відвела очі.

– Ти кохаєш його… досі кохаєш.

– Ні! – вона різко підняла голову, дивлячись йому прямо в очі. – Але й до тебе я нічого не відчуваю!
Ілля раптово розсміявся, його сміх прозвучав глузливо.

– Я й не розраховував на інше. Ти все дочитала в цих документах? Тут чітко зазначено, що все моє майно може дістатися лише моїй дружині або дітям після моєї смерті, звісно. Або… – він зробив коротку паузу, – усе, що я маю, піде на благодійність. Оскільки дітей у мене немає, а одружуватися я не збираюся – ні зараз, ні потім, ніколи.

– А якщо я знайду гроші й захочу викупити ці землі?

– Ні, в мене ти їх не викупиш ніколи. Договір складено так, що продати їх комусь іншому я не можу. Усе моє майно може перейти лише у спадок – дружині або дітям. А в мене немає ні дружини, ні дітей.

– Будь-який договір можна змінити або розірвати!

– Авжеж. Якщо виплатити неустойку за невиконання умов. Сума вказана в договорі.

– І яка ж сума потрібна? – обережно запитала вона, відчуваючи тривогу.

– Поки що – мільярд євро.
У Данелії аж запаморочилося від цієї цифри.
– Звичайно, сума з кожним роком збільшуватиметься, так само як і мої статки.

– Ти ненормальний! Навіщо, ти погодився на таку велику суму, у разі невиконання умов? Це ж божевілля – віддати все на благодійність!

– А на мою думку, це чудова ідея. Хіба що я передумаю й таки одружуся. І до всього, це лише 10 відсотків від загальної суми моїх статків.

– Але мені потрібна моя земля! Ти вчинив підло! – Данелія аж почервоніла від гніву, її кулаки стиснулися.

– Твій батько сам продав мені все, щоб покрити свої борги. Я заплатив йому щедрі гроші. Ти б мала бути вдячною, бо хтось інший запропонував би вдвічі, а то й втричі менше!

– Ненавиджу тебе! Щоб ти здох! І всі твої гроші пропали ! Як? Ну як ти міг?! – у розпачі Данелія вибігла з кабінету.

Те, чого вона так довго прагнула, стало здаватися недосяжним. Ілля одразу кинувся за нею й зупинив біля входу до її спальні, міцно схопивши за руку вище ліктя. Його обличчя було серйозним, як ніколи. Він різко підтягнув Данелію до себе. Від хвилювання в неї перехопило подих, а на очах забриніли сльози.

– Якщо тобі справді так важлива твоя ферма та земля… ми можемо одружитися фіктивно. На рік! – Ілля різко відпустив її руку й швидко спустився сходами.

Данелія лише чула звук автомобіля, що від’їжджав від маєтку.
На ранок, прокинувшись, вона побачила Іллю, який стояв біля вікна, заклавши руки за спину. Він дивився кудись удалину, його обличчя виражало занепокоєння. Лише коли вона підвелася з ліжка, Ілля обернувся до неї.

– Ви давно тут стоїте? – Данелії було соромно за вчорашню істерику.

– А ми тепер на "ви"? Звідки така чемність?

– Вибачте за вчорашнє. Я не мала це на увазі. Я поїду звідси.

– Поїдеш. Через рік. А зараз прийде нотаріус, і тобі залишиться лише поставити підпис.
– Який підпис? Для чого?

– Ти хочеш повернути свій спадок? Тоді нам потрібно одружитися. Для пристойності побудемо в шлюбі рік. Хм, може, я не "здохну" за цей час.

– Ну вибачте! Це справді вирвалося на емоціях.

– Данеліє… – він важко зітхнув, опустивши голову.

Піднісши руку до перенісся, Ілля на мить заплющив очі. У його вигляді відчувалася така втома, а очі були трохи припухлі, ніби він не спав усю ніч.

– Добре, одягайся. Я чекатиму тебе внизу, – він рушив до виходу.

– Почекай. Де ти був усю ніч?

– Запам’ятай: я ніколи ні перед ким не звітую.

– Бо ти звик, що перед тобою завжди звітують, – вона ледь помітно посміхнулася й сіла на край ліжка, акуратно склавши руки на колінах. – А якщо я теж після одруження не буду казати тобі, де я і з ким? Ти будеш мене переслідувати?

Ілля раптово опинився поруч, мов порив вітру. Він схопив її за плечі, відхилив назад, упершись коліном у ліжко, й нахилився над нею.

– Ніколи! – його губи накрили її губи, вправно проникаючи вглиб, ніжно охоплюючи вологий рот.

Від несподіваної сили й пристрасті Данелія розгубилася, не маючи сил для опору. Ілля цілував впевнено й наполегливо. Його гарячі долоні ковзнули вниз по її руках.
Її тіло охопив жар, а серце забилося шалено.
– Вибачте мені, Данеліє Косевич… емоції! – кепкував Ілля, глибоко вдихнувши.
У нестямі Данелія дала йому ляпаса, її пальці боляче пройшлися по його губах. Він відступив на крок, прикриваючи рот долонею.