Читати книгу - "Улісс"

ніжне для споживання. Їхати верхи. В сідлі по-чоловічому. М’язиста мисливиця. Жіноче сідло чи подушка їй, вважай, до одного місця. Перша на зборі, і перша б’є лисицю. Потужні, як племінні кобилиці, ці жінки-кіннотниці. Походжає собі під стайнею поважно, наче пава. Вихилить чарку коньяку враз, як за себе кине. Ось ця вранці біля Гровенора. З нею б у кеб: побалакаймо. Стіну або чималий бар’єр зможе подолати верхи хіба ж так. Мабуть цей кирпатий шофер зробив так навмисно. На когось вона таки схожа. Ага! На місіс Меріем Дендрейд, яка виставила на продаж свої старі покривала і спідню білизну в готелі Шелборн. Розлучена з Латинської Америки. Навіть оком не моргнула, дивлячись, як я перебираю її сподні. Наче хочу розвішувати їх після прання. Потім бачив її на вечорі в палаці віце-короля, тоді Стаббс, доглядач парку, провів мене туди разом із Віленом, що з «Експресу». Доїдали недоїдки, що залишилися після великого панства. Добрячий обід. Сливи я помилково полив майонезом, думав, що то заварний крем. Якби так учинила вона, у неї б вуха тижнів зо два пашіли. Хочеш бути її биком. Природжена куртизанка. Морочитися з писклятами — красно дякую!

Бідолашна місіс Пюрфуа-Чистовір! Чоловік методист. Метода в його божевіллі. В обідню перерву булочка і молоко з содовою в шкільному буфеті, їсть із секундоміром, за хвилину жуйне рівно тридцять два рази. А проте спромігся відростити нічогенькі бачки. Кажуть, має впливових родичів. Теодорів кузен працює в Дублінському замку{323}. У кожної сім’ї є свій впливовий свояк. Щороку вона має від чоловіка один і той же гостинець. Бачив його колись біля «Трьох веселих пиворізів», чимчикує голомозий, а за ним його старший синаш тарганить у плетінці малого. Верескуни. Бідолашна жінка. Потім доводиться годувати груддю рік за роком ночами в будь-яку годину. Себелюбці вони, ці непитущі. І сам не гам. Прошу, в чай цукру мені тільки один шматочок.

Він зупинився на перехресті Фліт-стрит. Обідня перерва шість пенсів у Роу? Треба ще в національну бібліотеку, подивитися цю рекламу. Вісім пенсів у Бертона. Краще там. По дорозі.

Він рушив повз крамницю Болтона «Вестморленд Гауз». Чай. Чай. Чай. Я забув побалакати з Томом Кернаном.

От лихо. Ц-ц-ц! Уявити собі: три дні лежить і стогне, на чолі примочки з оцтом, живіт у неї набубнявів! Ой! Жах та й годі! Голівка немовляти завелика: щипці. Воно скрутилося там усередині, силкується наосліп пробитися назовні навпомацки. Я мабуть би здох. Моллі пощастило, у неї пройшло легко. Треба придумати якийсь спосіб, щоб запобігати такому. Життя через тяжкі муки породіллі. Задум знеболювати пологи: застосовували для королеви Вікторії. Народила дев’ятеро. Плідна матка. Як у віршику: старенька в черевику жила, стільки-то діток вона нажила. Гадають, у нього були сухоти{324}. Пора вже подумати про це, а не розбалакувати про якесь замислене лоно сріблистого сяйва. Забивають баки дурникам. А можна було б легко налагодити путящу справу. Відбувається зовсім безболісно і з податкового фонду кожному новонародженому належить п’ять фунтів під складні відсотки до двадцять одного року п’ять відсотків це складе сто шилінгів плюс ті п’ять фунтів помножимо на двадцять за десятковою системою, і це заохотить людей відкладати гроші сто десять і з лишком до двадцять одного року треба порахувати на папері там буде чимала цифра, більша, ніж можна подумати.

Звичайно, без мертвонароджених. Їх навіть не реєструють. Не варті уваги.

Цікаво було подивитися на них поряд, обидві череваті. Моллі і місіс Мойзел. Двійко матерів. Сухота трохи відступає, а тоді знову. І зразу після цього вони раптом здаються пласкими як дошки. В очах мир і спокій. Наче камінь упав із душі. Старенька місіс Торнтон — ото була щиросерда жіночка. Геть усі вони — то мої діточки, казала вона. Коли годує їх, спершу бере ложку каші й собі в рот. О-о, це ж просто ням-ням. Синок старого Тіма Волла скалічив їй руку. Його перший вихід на світ Божий. Голова, як здоровецький гарбуз. Надутий доктор Меррен. Люди стукають їм у двері і вдень і вночі. Лікарю, прошу заради Бога. У дружини перейми. А потім їм доводиться чекати місяцями, доки заплатять. За те, що лікарі вирятували вашу дружину. Люди не знають, що таке вдячність. А от лікарі обходяться з нами людяно, мало не всі.

Перед величезними високими дверима ірландського парламенту злетіла зграя голубів. Поживилися, тепер можна розважитися. То на кого капнемо? Я он на того, що в чорному. От і спробую. От і вийшло. Мабуть, цікаво отак, коли з висоти. Епджон та я з Оуеном Голдберґом на деревах біля Гус Ґріна, коли гралися в мавп. Вони прозвали мене скумбрія.

З Коледж-стрит вийшов гурт полісменів колоною по одному. Гусячим кроком. Наїджений вираз облич, з-під шоломів піт, хляпають приторочені збоку кийки. Всмак попоїли, заправилися тарілкою доброго супу. Щастить же тим, хто служить у поліції. Розділилися по кілька і, відсалютувавши, рушили на свій дозор. Хай живуть і пасуться. Якщо нападати на них, то найкраще зразу після пудингу. Кулаком гати прямісінько в обід. А ось іще один гурт, тюпають купою, огинають огорожу Триніті-коледжу, прямуючи до поліційної дільниці. Поспішають до корита. Нас кличе поклик до бою. Нас кличе поклик до супу.

Він перейшов вулицю, до чого його пустотливо спонукував, указуючи пальцем, Томмі Мур{325}. Вдале рішення: пам’ятник йому спорудили саме над пісуаром, де докупи стікаються води. Такі вигоди треба створити і для жінок. Бо ж їм доводиться в кафе. Хочу поправити капелюшок. Такої долини більш немає ніде в цілім світі. Найвідоміша пісня Джулії Моркен{326}. Свій голос зберегла до кінця. Вона учениця Майкла Балфа, чи не так?

Він подивився вслід широкій накидці останнього полісмена. Цих субчиків краще обминати десятою дорогою. Джек Пауер міг би розказати багато чого потаємного: батько у нього там слідчим. Якщо хлопець випендрюється при затриманні, то потім у буцегарні йому дають хіба ж так прикурити. Хоч зрештою їх теж можна зрозуміти, робота у них з біса морочлива, а надто для молодих. Того дня коли Джо Чемберлен{327} отримував свій диплом у Триніті, той кінний полісмен відпрацював усю свою законну платню. Цього вже ніхто не заперечить! Його кінь слідом за нами цокотів копитами по Еббі-стрит. Мені повезло, я змикитив ускочити до Меннінга, а то була б велика біда. А той гепнувся дуже потужно, слово чести. Мабуть, розчерепив собі голову об бруківку. Не треба було мені