Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
P.S. Я доручив завірити цей лист коррехідору Акапулько; ти, сеньйоро, зроби те саме в трибуналі в Сеґовії.
Не встигла я закінчити читати цього листа, як підхопилася з місця, проклинаючи дона Санчо і його кохання, повне шаноби.
— Ах, негіднику, — обурювалася я, — чудище, дияволе, Люцифере! Чому ж бик, якого ти вбив на наших очах, з тебе самого не випустив усі нутрощі? Твоя клята пошана стала причиною смерті мого чоловіка й моєї сестри. Ти позбавив цю бідну дитину маєтку, мене прирік на життя, повне сліз і злигоднів, а тепер з’являєшся вимагати в дружини десятимісячне дитя — а щоб тебе небо… а щоб тебе пекло…
Висловивши все, що лежало в мене на серці, я поїхала до міста, де попросила завірити лист дона Санчо. Прибувши до міста, я виявила, що справи наші дуже погані. Виплати за проданий дім затримали через щорічні пенсії, які ми надавали п’яти мальтійським рицарям, а допомогу, яку отримував мій чоловік, мені перестали виплачувати. Я остаточно розрахувалася з п’ятьма рицарями й шістьма монахинями, так що всього маєтку в мене залишився тільки дім у Вільяці з прилеглими угіддями. Тим дорожчим став для мене цей притулок, і я повернулася туди з більшим ніж будь-коли, задоволенням.
Дітей я застала здоровими й веселими. Я залишила собі жінку, яка доглядала за ними, а ще один слуга й один наймит складали всю мою службу. Так я й жила — скромно, але не в злиднях. Моє походження й посада, яку займав мій чоловік, надавали мені значення в усьому містечку, і кожен допомагав мені, чим міг. Так минуло шість років — і нехай би мені ніколи в житті не випало нещасливіших.
Одного дня до мене завітав алькальд нашого містечка; він добре знав про особливу заяву дона Санчо. Тримаючи в руці мадридську газету, він сказав:
— Дозволь, сеньйоро, поздоровити тебе з чудовим шлюбом, який чекає твою племінницю. Прочитай-но оце повідомлення:
Дон Санчо де Пенья Сомбре, який виявив королю важливі послуги, по-перше, тим, що приєднав до наших володінь дві багаті на срібло провінції на півночі Нової Мексики, а по-друге, вмілими заходами по придушенню повстання в Куско, підноситься в сан іспанського ґранда з титулом графа де Пенья Велес. Одночасно його королівська величність призначив його генерал-губернатором Філіппінських островів.
— Дякувати Господу, — відповіла я алькальдові. — У Ельвіри буде якщо не чоловік, то принаймні опікун. Аби він тільки щасливо повернувся з островів, став віце-королем Мексики і допоміг нам повернути наш маєток.
Мої побажання здійснилися через чотири роки. Граф де Пенья Велес отримав посаду віце-короля, і тоді я написала йому листа з клопотанням за свою племінницю. Він відповів, що я жорстоко кривджу його, гадаючи, що він міг забути про доньку божественної Ельвіри, і що він не винен не тільки в подібному забутті, але вже вдався до відповідних кроків у мексиканському трибуналі; процес триватиме довго, але він не сміє пришвидшувати його, оскільки прагне одружитися з моєю племінницею, тому не випадає, щоб він задля власної користі змінював судові порядки. Я дізналася, що дон Санчо не відмовився від свого наміру.
Незабаром банкір з Кадиксу прислав мені тисячу золотих монет, кожна по вісім пістолів, відмовившись сповістити, звідки походить ця сума. Я здогадалася, що це люб’язність віце-короля, але з делікатності не побажала прийняти й навіть торкнутися тих грошей, тому попросила банкіра, щоб він помістив їх у банк Асьєнто.
Я намагалася всі ці справи зберегти в якнайглибшій таємниці, але оскільки немає таких речей, яких би люди не викрили, то у Вільяці дізналися про наміри віце-короля щодо моєї племінниці й відтоді називали її не інакше як «маленька віце-королева». Ельвірі було тоді одинадцять років; безперечно, іншій дівчині ці мрії напевно закрутили б голову, але її серце й душа були скеровані в інший бік і стали неприступними для марнославства. На нещастя, я надто пізно помітила, що вона з самого дитинства навчилася вимовляти слова любові, а об’єктом тих передчасних почуттів був її малий двоюрідний брат Лонсето. Я часто думала розлучити їх, але не знала, що зробити з моїм сином. Я намагалася робити їм зауваження, але домоглася лиш того, що вони стали від мене таїтися.
Ти знаєш, сеньйоро, що в провінції всі наші розваги зводяться лиш до читання романів чи новел і декламування мелодраматичних романсів під акомпанемент гітари. У Вільяці ми мали десь із двадцять томів такої художньої літератури й позичали їх одне одному. Я заборонила Ельвірі брати якусь із тих книжок до рук, але поки я подумала про заборону, вона вже всі їх знала напам’ять.
Дивна річ, але мій малий Лонсето також мав схильну до романтичності душу. Вони обоє прекрасно розуміли одне одного й приховували це від мене, що не вимагало від них великих зусиль, бо відомо ж, що стосовно цих речей матері й тітки є такими ж сліпими, як і їх чоловіки. Я, однак, здогадувалась, що вони мене дурять, і хотіла віддати Ельвіру в монастир, але не мала для цього достатньо грошей. Як виявилося, я не зробила саме того, що повинна була зробити, і маленька дівчинка, замість бути ощасливленою титулом віце-королеви, уявила собі, що вона нещаслива коханка, страшна жертва долі, знаменита своїми стражданнями. Вона поділилася цими романтичними думками зі своїм двоюрідним братом, і вони обоє вирішили захищати святі права кохання від жорстоких вироків призначення. Це тривало три роки й у такій таємниці, що я ні про що не здогадувалась.
Одного дня я застала їх у своєму курнику в найтрагічніших позах. Ельвіра лежала на клітці для курчат із хусткою в руках і заливалася сльозами; Лонсето стояв біля неї на колінах і теж щосили плакав. Я запитала, що вони тут роблять. Вони відповіли, що повторюють сцену з роману «Фуен де Росас і Лінда Мора[32]».
Цього разу я про все здогадалася і побачила, що з-під цих комедій починає пробиватися справжнє кохання. Я вдала, що нічого не помітила, але чимшвидше пішла до парафіяльного священика порадитися, що мені тепер робити. Священик, трохи подумавши, сказав, що напише до одного зі своїх приятелів, духовної особи, який зможе взяти Лонсето до себе, тим часом же порадив мені замовити молебень Пречистій Діві й добре замикати двері до спальні Ельвіри.
Я подякувала йому за пораду, почала
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.