Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

не жарка, тиха, небо хмарне, що сприяло роботі. Третього дня лама з сином Лобсина і всіма верблюдами вирушив найкоротшим шляхом до Іхе-Голу, щоб напоїти тварин, привезти нам води в бочонках і нарізати тростини. До ріки навпростець на захід, як виявилось, було близько десяти верст, тому, виїхавши зі сходом сонця о 7 годині, вони до полудня повернулись назад. Після цього за водою їздили через день.

Розкопки в різних місцях міста дали різноманітні предмети: бурхани буддійських божеств бронзові; численні «цаци» — глиняні випалені зображення цих божеств трьох видів; паперові китайські гроші (асигнації); книжки і рукописи китайські, тібетські, тангутські та персидські; черепки фарфорового і глиняного посуду, мідні китайські монети (чохи), металеві чашечки для жертвоприношень та куріння; зображення буддійських божеств фарбами на шовковій та полотняній тканині. Подібні зображення (фрески) на стінах храмів, звичайно, не можна було вивезти; з них Очир, який навчився у мене малювати кольоровими олівцями, зробив кілька непоганих зарисовок. Знайшли кілька золотих, легких монет грубої чеканки і десятків зо два срібних та мідних браслетів і сережок. Загалом всі наші верблюди були завантажені кошелями і мішками з цими предметами, але досить легко, отже, в разі потреби ми могли повезти на них ще частину нашої мануфактури, якщо не сторгуємося з князем та його монголами про продаж.

У мертвому місті ми пробули сімнадцять днів, тому що двічі під час нашого перебування розігрувалась така сильна піщана буря, яка налетіла з північного заходу, що неможливо було працювати на повітрі. Повітря було наповнене пилом і піском, ми ховалися в наметах, прикріпивши їх поли накиданими на них цеглинами та брилами глини. Залишатися далі на розкопках ми не могли — закінчилася вся провізія, включаючи і живу, а також дзерена, якого вдалося підстрелити серед руїн. Ставало холодно — починався листопад, треба було повертатися додому.

Нав'ючені верблюди серед руїн.

На вісімнадцятий день надвечір ми прибули до ставки князя, а наступного дня розклали перед ним все добуте і тюки з мануфактурою. Цілий день загаяли на оцінку та переговори. З наших семи верблюжих в'юків, які ми привезли, один цілком пішов на плату за дозвіл розкопувати, а п'ять князь взяв із знижкою в 40 процентів, заплативши китайським сріблом. Останній в'юк ми виміняли його підданим на добру верблюдячу та овечу вовну, якої одержали два добрих в'юки. На все це пішло ще три дні, так що загалом ми пробули при ставці і в Хара-Хото три тижні.

Під час розмов з князем Лобсин розповів йому про своє плем'я монголів-торгоутів, батьківщиною яких також є долина Едзін-Голу і які пішли звідти разом з військами Чингіс-хана в його поході ХНІ століття на захід, а потім поселилися впереміжку з киргизами на степах Джунгарії. Лобсин спитав князя, коли саме його предки повернулися на свою батьківщину — на Едзін-Гол. Князь відповів, що це сталося 450 років тому і що він чув від свого батька скаргу, яка переходить з роду в рід, на те, що ті, хто влаштував це повернення на батьківщину, помилилися, бо вона своєю природою виявилась гіршою, ніж долина Кобу між Сауром та Семистаєм, де торгоутські князі осіли після походів з Чингіс-ханом. Лобсин розповідав князеві про гори Сауру, Семистаю, Барлику, Джаїру, про чудові літування на їх прохолодних висотах, Зручних зимів'ях в долинах і пристав до думки, що на Едзіні значно гірше: добрих літовок нема, весь рік проводять на берегах ріки, де багато комах, піщані бурі і природа значно бідніша.

Назад до Чугучака їхали понад місяць. Ми йшли здебільшого тією ж дорогою і без особливих пригод, тим-то описувати шлях немає рації. Скажу лише, що ми одного ринку після нічного переходу звернули до фортеці Чорного лами, щоб завезти йому обіцяні книги. На стук у вороги нам після переговорів відчинив старий монгол і сказав, що Чорний лама захопив у китайського каравану велику суму срібла, яку везли в Урумчі, і вирішив, що йому вистачить грошей для викупу брата і сестер. Тому в супроводі чотирьох своїх соратників він поїхав до Пекіна, а старого залишив стерегти фортецю на випадок, якщо грошей ие вистачить, щоб викупити всіх трьох дітей, і доведеться повернутися і продовжувати свій промисел. Верблюдицю, баранів і кіз залишив, щоб підтримати його існування.

Ми пробули дань у нього, залишили йому борошна і пшона, які взяли на Едзін-Голі для Чорного лами, і ввечері вирушили далі. Другу зупинку зробили поблизу Баркули на тому ж самому заїжджому дворі; тут я витратив решту паперових грошей на купівлю борошна, пшона, мо-мо для людей та гороху для коней. Остання дільніця нашого зворотного шляху була іншою. Ми пройшли в Гучен і звідти прямо через піски Гурбан-Тунгут до солончаків у пониззі ріки Хобук, поминувши більш довгий маршрут до Алтаю і по ріці Урунгу. Цей шлях був можливий тому, що настала зима, випадав сніг і ми могли обходитися без колодязів і джерел, користуючись снігом для себе і тварин; у пісках між Гученом і Хобуком є кілька великих безводних переходів, і через них ця дільниця шляху в теплу пору року неприступна.

Ми благополучно перейшли через піски до озера Айрик-Нур у пониззі ріки Дям повз місто Нечистих духів і долиною Мукуртай проїхали в Чугучак.

Все добуте в Хара-Хото я передав консулу, який відправив його в Академію наук і одержав за нього гроші; вони покрили мені всі збитки по мануфактурі з невеликим лишком. Це я вважав достатнім, бо займався розкопками не заради збагачення, а з самого лише інтересу. Від консула я дізнався також про причини загибелі міста Хара-Хото, які викладені в літературі.

Народний переказ про місто розповідає, що останній володар міста, богатир Хара-цзянь-цзюнь, вважаючи своє військо непереможним, збирався відібрати престол у китайського імператора. Тому китайський уряд вислав великий військовий загін. Цілий ряд боїв між ним і військами богатиря поблизу кордонів Алашанського князя в горах Шарцза закінчився невдало для військ богатиря. Китайські війська примусили їх відступити і, нарешті, сховатися в місті Хара-Хото, яке вони обложили. Не наважуючись іти на приступ, китайське військо задумало позбавити місто води. Ріка Едзін-Гол тоді текла навколо міста. Китайці загатили русло ріки мішками з піском і відвели ріку на захід. Кажуть, що цю загату й досі видно; вона має вигляд валу, в якому торгоути ще недавно знаходили рештки мішків.

Обложені після втрати води почали копати колодязь у північно-західному кутку міста, однак, хоч пройшли вже близько 80 чжанів (по 5