Читати книгу - "Молодий місяць"

Знову настала пауза, поки Біллі відповідав.

— Так, ти правильно мене зрозумів — якщо ті хлопці хоч на міліметр перевищать межу дозволеного, я про це знатиму. Ми пильно стежитимемо за ними, можеш навіть не сумніватися, — це вже говорив не Чарлі; тепер це був шеф Свон. — Прекрасно. Ага. До побачення, — він із гуркотом жбурнув трубку.

Я швиденько перетнула навшпиньки коридор і зайшла в свою кімнату. Чарлі сердито бурчав на кухні.

Отже, Біллі збирався звинуватити в усьому мене. Я довела Джейкоба, і він нарешті не витримав.

Дивно, але я сама цього боялася. Проте після того, що Джейкоб сказав мені сьогодні, я перестала в це вірити. Це була не просто несподівана сварка, але понад усе мене здивувало те, що Біллі опустився до того, аби втручатися в наші з Джейкобом справи. Це наштовхнуло мене на одну цікаву думку: що б вони не приховували, ця таємниця була набагато важливіша, ніж я могла собі уявити. Принаймні мені відомо, що Чарлі на моєму боці.

Я одягнула піжаму й залізла в ліжко. Життя здалося мені набагато темнішим, ніж досі. Рани — тепер їх було дві — вже почали боліти, а чому б і ні? Я занурилася в спогади — не справжні, бо вони були занадто болючі, а фальшиві спогади про Едвардів голос, який почула сьогодні, — я прокручувала його в голові знову й знову, аж поки не заснула. Сльози повільно стікали донизу по моєму порожньому обличчю.

Сьогодні мені наснився новий сон. Падав дощ, Джейкоб безшумно йшов поруч, хоча під моїми ногами земля хрустіла, немов сухий гравій. Але то був не мій Джейкоб; це був новий, утомлений та граційний Джейкоб. Його плавні, витончені рухи когось мені нагадували, і поки я дивилася, він почав мінятися. Бронзовий відтінок його шкіри змився, лице стало блідо-біле, немов кістка. Очі зробилися золотистими, потім криваво-червоними, а тоді знову золотистими. Його нестрижене волосся маяло на вітрі, стаючи каштановим там, де його торкався вітер. А обличчя стало таким прегарним, що моє серце почало шалено калатати. Я потягнулася до нього, але він відступив на крок, затуляючись руками, мов щитом. А тоді Едвард зник.

Я прокинулася серед ночі й не могла зрозуміти, коли почала плакати — оце щойно, чи, може, я плакала ще уві сні. Я подивилася на темну стелю. Відчувала, що минуло уже більш як половина ночі — і я в напівсонному стані. Я втомлено заплющила очі й проказала молитву, щоб знову заснути і щоб мені нічого не снилося.

Саме в цей момент я почула шум, який, мабуть, розбудив мене з самого початку. Щось гостре дряпало моє вікно, спричиняючи бридкий звук, немов кігтями по склу.

Розділ 12

Непроханий гість

Очі мої широко розплющилися від переляку, хоча я була настільки виснажена та збита з пантелику, що досі не могла збагнути, чи збудилася вже, чи ще сплю.

Щось знову дряпало моє вікно, спричиняючи той самий противний звук.

Спантеличена й незграбна спросоння, я вилізла з ліжка й попленталася до вікна, часто кліпаючи, щоб зігнати на ходу набридливі сльози.

Велетенська темна фігура якось дивно розхитувалася за вікном, нахиляючись до мене, так немов вона збиралася розтрощити скло. Налякана до смерті, я ступила крок назад, стримуючи жахливий крик, що ледь не вихопився з мого горла.

Вікторія.

Вона прийшла по мене.

Мені кінець.

Тільки не Чарлі!

Я здавила в горлі переляканий зойк. Я повинна пройти через усе це мовчки. Я повинна витримати. Якось. Я повинна зробити так, щоб Чарлі не прибіг на мій вереск…

Аж раптом темна постать заговорила знайомим, трохи хриплим голосом.

— Белло! — прошипіла вона. — Ой! Прокляття, відчини вікно! Ой!

Мені знадобилося дві секунди, щоб опанувати свій страх, перш ніж я змогла рухатися. Тоді я поспішила до вікна й відчинила його. Світла, що пробивалося крізь хмаринки, виявилося достатньо, щоб я змогла роздивитися чорну постать.

— Що ти робиш? — сказала я, важко дихаючи.

Джейкоб причепився до верхівки ялини, яка росла посеред маленького дворика Чарлі, й ненадійно погойдувався на ній. Під його вагою дерево схилилося донизу, і тепер він ледве балансував; його ноги були на відстані двадцяти футів від землі — менш ніж за ярд[7] від мене. Тонкі гілки верхівки ялини терлися об дім, спричиняючи дратівливий шум.

— Я намагаюся виконати… — прошипів він, переносячи вагу свого тіла на вершечок дерева, що хиталося під ним, — свою обіцянку!

Я кліпнула вологими затуманеними очима, переконана, що сплю.

— Коли це ти обіцяв, що заб’єшся, впавши з ялини Чарлі? Здається, він зовсім не здивувався, тільки фиркнув і почав погойдати ногами, щоб утримати рівновагу.

— Відійди вбік, — наказав він.

— Що?

Він знову почав щосили розхитуватися ногами туди-сюди. Раптом я усвідомила, що він збирався зробити.

— Джейку, ні!

Але я була змушена відскочити вбік, бо було вже запізно. Він щось пробурмотів і заскочив у моє відчинене вікно.

Я мало не заволала знову, бо злякалася, що він розіб’ється на смерть — чи принаймні покалічиться, вдарившись об дерев’яну стінку. На моє превелике здивування, він вправно пірнув у мою кімнату крізь вікно, приземлившись на ноги з тихим глухим звуком.

Ми обоє, затаївши подих, автоматично зиркнули в напрямку дверей, щоб переконатися, що шум не збудив Чарлі. Якусь мить ми мовчали, а тоді до нас долинуло спокійне похропування Чарлі.

На обличчі Джейкоба з’явилася широка посмішка; він був дуже задоволений собою. Це була не та усмішка, яку я знала й так любила, — це була нова посмішка на новому обличчі, що належало Семові. Вона тільки віддалено нагадувала Джейкову справжню щиру усмішку.

Цього для мене було занадто.

Вчора я до ночі плакала через цього хлопця. Його різка відмова пробила нову болючу рану в моїх грудях. Він залишив по собі новий нічний кошмар, як інфекцію в рані, яка кривавиться після поранення. А тепер він тут, у моїй кімнаті, посміхається, наче нічого й не сталося. Хоча його поява була шумна й незграбна, найгіршим було те, що вона нагадала мені про ті часи, коли Едвард пробирався вночі у моє вікно, і цей спогад роз’ятрив болючі рани.

Все це, а ще той факт, що я була втомлена як собака, не сприяло дружньому спілкуванню.

— Вимітайся звідси! — прошипіла я, вкладаючи в шепіт якомога більше злості.

Джейк кліпнув, на його обличчі застиг