Читати книгу - "Гра на багатьох барабанчиках"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Людина, яка несе деревце. Це був якийсь знак, професор не знав, який, бо його розум раптом відвик від символічного, психологічного, ясного мислення. Зараз його свідомістю галопували розірвані, невпорядковані емоції. Наприклад, гнів, який одразу змінювався дитячим розпачем. А потім його раптом охоплював внутрішній, тихий сміх. Демонічний. Професор Ендрюс був майстром спостерігати за власними емоціями, він довго цьому навчався. Тут, однак, ця здатність видалася йому чимось зовсім непотрібним. А ще він усвідомив, що за два дні не сказав жодного осмисленого речення, окрім того, котрим зачепив перехожого, і жалісного «Eat, eat, food».
Наступного дня, переконавшись, що телефон, як і досі, не діє, він знайшов маленьку відчинену крамничку у своєму кварталі. Ця крамничка була інша. Тут були тільки пляшки зі світлою рідиною, може, горілкою, і баночки з гірчицею. На полиці якраз викладали баночки з буряковим салатом. Він прийшов до висновку, що мусить купити те, що є. Коли виходив, якраз привезли хліб, і крамничка заповнилася за кілька хвилин. Він став у чергу, і продавчиня, не питаючи, подала йому буханку; він заплатив і вийшов. Його, певно, усе ж тягнуло до людей, притягав теплий тлум, що стояв у довгих змійках черг, бо не хотілося йому одразу вертатися в тісну й пусту квартиру. Він зупинився біля бляшаних столів, поставлених просто на тротуарі, перед якими люди слухняно стояли в черзі. Він дивився на їхні обличчя, шукав серед них Ґошу, може, десь тут була. Люди зловісно мовчали. Були серйозні, скуті, наче невиспані.
Притупували. Найпонуріший народ у світі. Але він усе ж зупинився біля них. Ні, не тому, що були йому потрібні, а тому що плинуло від них звичайне людське тепло. Морозне повітря тануло від їхніх подихів. Він дивився на закутаних продавчинь, які виловлювали з великих бочок опасистих сірих коропів. Кидали їх просто на вагу. Риби тріпотіли на морозі. Кожного, хто купував, продавчині питали: це звучало як рефрен, як мантра. Вухо професора Ендрюса вловило мелодію тієї колядки, і тепер у нього в голові співало: «Живу чи на місці?» Професор міг лиш здогадуватися про значення. Коли покупець ствердно кивав, продавчиня гупала рибу відважником по голові. Риби знаходили місце свого упокоєння у роззявлених нитяних сітках.
Його пройняв дрож. Він мав враження, що бере участь у релігійному ритуалі. Убивання риби. «Живу чи на місці?», ці повторювані слова гіпнотизували його. Йому раптом захотілося теж увійти у цю жорстоку повторюваність і піти з мертвою рибою в сітці, як усі. Став неусвідомлено в чергу, але коли побачив маленький, чотириособовий підрозділ солдатів з собакою, то протверезів. Навіть засоромився. Люди мовчки відвели погляд від солдатів. Дивилися тепер на свої ноги або кудись у повітря. Професор із розпачем подумав про свій лондонський кабінет, про книжки й тепло електрокаміна.
Під його будинком на паркінґу продавали різдвяні ялинки. За ними стояла черга, але значно менша від тієї. Тож він купив ялинку. Ішов тепер з нею під пахвою додому, виглядав так само, як усі. Це принесло йому раптову радість. Насвистував. В'їхав у свою чужу квартиру, сів у пальті й вушанці за стіл і відкоркував пляшку зі світлою рідиною. Це був оцет. «Боже мій, — подумав він, — неможливо, щоби це діялося насправді. У мене психопатичний приступ. Зі мною сталося щось недобре». Намагався відшукати той момент у часі, коли це могло початися, але його розум опирався мисленню. Усе, що він пригадав, це апетитні сендвічі в літаку.
Професор сам собі дивувався, що так багато думає про їжу; його розум приймав ці думки безпомічно — він звик, що в ньому, як на зручних канапах, розсідалися добре сформовані ідеї, абстрактні поняття. А зараз пам’ять професора була заповнена образом крамниці за ґратами з полицями, повними товарів. «Це смішно, цього не може бути», думав професор із якоюсь звичною веселістю, а одразу потім зі справжнім жахом. Поставив ялинку під стіну і розглядав її тоненькі делікатні гілочки. Неохоче усвідомив, що мусить щось зробити, мусить починати діяти.
Спакував у валізку свої речі, погасив світло, обвів ще останнім поглядом передпокій і захлопнув двері. З’їхав ліфтом униз і тепер намагався вкинути в поштову скриньку ключа від квартири. Він був готовий на все. Він мусить знайти посольство. Іншого виходу немає. Перед домом наштовхнувся на огрядного червонопикого чоловіка, який, незважаючи на холод, відгортав лопатою сніг. Чоловік легенько вклонився і щось сказав, мабуть, привітався. Професор Ендрюс відчув несподіваний приплив енергії і, махнувши на все рукою, сам собі здивувавшись, розповів йому про останні два дні. Що живе нагорі, що приїхав з Лондона з лекціями, що його гід мала зателефонувати, але телефони зіпсувалися, що танк надворі, замкнена крамниця, автобус, ялинка, оцет у склянці. Той стояв і уважно дивився на його губи. Його лице нічого не виражало.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра на багатьох барабанчиках», після закриття браузера.