Читати книгу - "Відтепер я – твій меч, Гжендович"

ніж ви. Їмо іншу їжу, тримаємо тіло в потрібній строгості, знімаємо втому і тривоги медитаціями та молитвами. Це зміцнює і дух, і тіло, тому служителі Тарида довгожителі. Ми не схильні до мирських пристрастей, не витрачаємо сили на продовження роду, на жінок та непотрібні емоції. Невитрачені сили дають можливість продовжувати життя, — пояснив жрець, чим здивував Кассима.

— Невже аскеза та помірність — шлях до довголіття?

— То спробуй, тобі ще не пізно, — посміхнувся Кирит, відмахнувшись від невеселих думок.

- У жерці мене готуєш? — хитро поцікавився генерал.

— Це було б добрим вирішенням проблеми.

— То що тебе так непокоїть?

— Максур збирає армію у похід. Цього разу ти її не очолюєш, я вибрав тебе посланцем до Наставника, і цього імператор не зміг заперечити. Але що буде наступного разу? — жрець знову заходився міряти кімнату кроками, але не встиг ступити й кілька разів, як виявився сграбастан за ворота озвірілим генералом.

— Ти що, святошу, мене від справи ратної приховав, до папірців приставляєш?!

— Ось дурна голова. Чи не кип'ятись. Не та ця війна, де ти покриєш себе честю, а на твій вік ще вистачить битв, — спокійно промовив Кирит, вивільняючи комір з хватки.

Імператор Мадерека лежав на подушках, приймаючи відвідувачів. Придворна знать тулилася поблизу, розділяючи з Максуром пообідню трапезу та вино. Імператор порушив традицію, звелів перенести прийом у внутрішні покої, хоча повинен давати аудієнції в тронному залі, сидячи у повному одязі государя. Численні скаржники і прохачі тяглися нескінченною низкою, плекаючи мрію здобути прихильність монарха. Вони небезпечно косилися на дорогі килими, якими так густо вистелена підлога, на захмелілий верх аристократії, з недбалістю поглядаючи на тих, що приходять. Коли Кирит увійшов у покої імператора, йому здався згубний запах розкладання. Основа валилася. Імператор повинен подавати приклад. Він і подавав. Тільки від того, що відбувається, жерця покоробило.

— Залишіть нас із володарем, — приглушив голос Кирит. Прохачі поспішно попрямували до виходу, аристократи нервово закрутилися, але не поспішили залишити свої місця.

— У мене немає секретів від підданих, кажи, з чим прийшов, — розплився в нудотній посмішці імператор. Кирита знову пересмикнуло.

- Скасуй похід на Нешуа. Нічого хорошого з цього не вийде, — майже прогарчав Кирит.

- Від чого ж? Це ж були наші землі, та якийсь жрець проплескав, — додав до меду єхидства Максур.

— Це не були наші землі, князі Нешуа — вільні васали, імперія порушила свою частину договору, вони мали право розірвати його, — жрець грав жовнами на вилицях, але стримався.

— А мені ось більше подобається думати, що це наші землі. І я їх поверну.

— Прокинься, божевільне, Садар тобі не по зубах! — Кирит стрімкою ходою наближався до імператора.

— Це тобі він не по зубах виявився. Що він зараз зробить, га? Він після посухи ледь живий, країна зубожіла. Він навіть не зуміє дати відсіч, — зловтішно прошипів в обличчя жерцю імператор, коли той підійшов упритул і схилився над правителем.

- Одумайся, поки не пізно. Мадереку не витримати війни із Сидеримом. Так, він віддасть зараз князівство, але не думай, що він його не поверне. Я як ніхто інший знаю цього тхора. Він причаїться, вичекає, а потім завдасть такого удару, що Мадрі не оговтатись повік. Хіба не бачиш, як він приручив Рагард? Скільки було королівств і князівств, доки Сидеріме з'явився цей правитель? Ти хоч щось далі за кубок з вином бачиш? Перемог та слави захотілося?! — випалив жрець ледь не скоромовкою, після чого різко розвернувся і швидко пішов геть, показово сплюнувши під ноги.

Сідерім, рік 2583

Захоплення Нешуа відбулося блискавично. Імперці окупували князівство, практично не зустрівши опору. Місцеві жителі втекли, дізнавшись про настання ворожого війська, шукаючи порятунку в землях Сідеріму. Вони прибували до столиці, шикуючись у черзі на прийом до Садару. Вони чекали на допомогу, армії, яка захистить їхні будинки, прожене непроханих вторгнених і знову поверне спокій на землі князівства. Король мовчав. Вислуховував біженців, кивав. Не відповідав. Армія Сідеріма не вийшла з казарм і не рушила на битву. Землі Нешуа залишилися під п'ятою імперією.

— Ваша Величність, але чому?! — не витримав керуючий княжим маєтком.

- Сидерим знекровлений посухою. Ще не зібрано врожаю, скарбниця порожня. Хіба це не достатні причини відступити? - Король підняв важкий погляд на керуючого.

— Але ж там теж землі, і там залишилися ваші піддані!

— Якщо я підніму армію, на це підуть залишки скарбниці та запасів. Я прийму всю країну на голодну смерть, якщо піду війною в Нешуа! Що незрозумілого, о, недалекоглядні мої?! Чи вам невтямки, що імператор спеціально обрав цей час для нападу? Якщо я відповім, то втрачу всю країну! — король підвівся з крісла, окидаючи лютим поглядом усіх присутніх.

Мала кров – втратити князівство. Це розумів не лише Садар. І жрець, і воєвода схвалювали ухвалене рішення, розуміючи, що іноді настав час відступати. Даналія надіслала гнівного листа, в якому настільки химерно і витіювато вогнищела імператора, що при прочитанні король замислився — скільки чарок перекинула княгиня, коли взялася за перо. Рішення Садара схвалювала. Розумна прониклива жінка вміла добре рахувати і розуміла, що визвольна кампанія Сідеріму зараз не по кишені. Хвилювання в народі важко, але вдалося заспокоїти. Біженців розселили, знайшовши притулок кожному, хто просив про нього.

— Вважаєш, він обмежиться князівством? — Лармініз упіймав короля, що метушиться, за плечі і силою посадив у крісло. Не побоявся навіть Разящего, що звично підпирає дверний одвірок.

— Вважаю, що наступний удар припаде на Анаторис. І шлях один – через ущелину. Якщо ми їх там не зупинимо, то мені доведеться зняти корону, бо з Анаторіса відкриється шлях як у Смирніс, так і в степу. І там ми їх уже не зупинимо, — видихнув Садар, більше не роблячи спроб вирватися з чіпких рук жерця.

— Коли вони туди попрямують?

- Не раніше осені. Вони так швидко не переформують армію, щоб залишити під контролем Нешуа і кордони, та й гарнізон Мадри ніхто не чіпатиме, — монарх нарешті взяв себе в руки і почав міркувати здорово, намагаючись прорахувати наступні кроки ворога.

— Що ж, до осені я підніму шість тисяч воїнів під бойовий прапор. Мені цього достатньо, щоб зупинити будь-яку армію в ущелині, — визначив свою присутність Азіт.

Рада затяглася далеко за північ. Зелик, що приспів, звітував про спостереження розвідників, від яких отримав докладні доповіді. За армією імперії стежили вдень і вночі, як за бойовим станом у Нешуа, так і за найменшими пересуваннями на околицях столиці та по гарнізонах. Мадерек стягував війська з далеких кордонів, збираючись напасти на