Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

що не раз хотіли там оселитися, але не змогли через страх морської нужди. Ідуть же туди часом човнами рибалки, вибравши час для ловлення риби, і, сповнивши потребу свою, повертаються. Те почувши від поселенців, преподобний Саватій горів духом, щоб жити на острові тому. І зрозуміли мешканці думку блаженного, що хоче там оселитися, казали йому: «О старче, що будеш там їсти, чи одягати, убогий ти і старий. І як сам проживеш у такій далечі від людей, нічого ж не можеш сам собі влаштувати». Відповів їм преподобний: «Я, о діти, такого маю Владику, що природу старости юною робить, як же і немовля до старости плідної повертає. Знає і убогих збагачувати, й убогим подавати потрібне, і голодних малою їжею насичувати достатньо, як же колись наситив п'ятьма хлібами тисячу людей у пустелі». Мешканці ж, чуючи старця, що промовляв по-книжному, одні дивувалися розуму його, инші ж, нерозумні, підсміхалися з нього, а преподобний віддав Господові печаль свою, пішов звідти до ріки, названої Виг. Коли її досягнув, зустрів там ченця Германа, який при молитовному храмі жив, і, у нього декілька днів пробувши, про острів Соловецький від нього те саме, що і від мешканців, почув. Вирішили обидва, що, поклавшись на Бога, підуть і будуть жити там. Приготували човен, і трохи щодо потреби тілесної, і знаряддя для відповідної праці, помолилися досить до Бога і, уповання безсумнівне на Нього поклавши, сіли в човен і вирушили в плавання, коли тихе було море. І Господь їм допомогав, щасливо глибину ту переплили, бажаного досягнули острова, радіючи, і веселячись духом, і дякуючи Богові, який наставив їх на місце таке пустельне. Пройшовши від моря десь милю, побачили одне гарне місце поблизу озера, там-бо вирішили мешкання собі влаштувати. І поставили хрест, і келію поставили, і почали жити в Господі, трудячись і працюючи руками, і з поту лиця свого постницьку собі добували їжу. Руками-бо ненастанно працювали, устами ж славословили Господа, завжди молилися і Давидові Псалми співали, розумом до Бога наближаючись.

Через якийсь час вищезгадані поселенці, які навпроти острова поблизу моря мешкали, почали заздрити преподобним старцям, що, на острові оселившись, жили, і говорили між собою: «Ми ближче були до острова, щоб його успадкувати, родичі ми землі Карельської, і нам більше годилося там частку мати, і дітям нашим, які після нас народяться». І незабаром чоловік один, рибалка, за намовою друзів своїх прийшов із жінкою своєю і з усім домом на острів той, і оселилися не дуже далеко від келії богоугодних старців, жити почали і ловили зі своїми в озерах рибу. Блаженні ж отці сиділи в безмов'ї, про своє дбаючи спасення, і звичні свої виконувати справи.

Якось у день недільний вранці, після того як відспівали правило своє, преподобний Саватій, взявши кадильницю, вийшов із келії покадити хрест святий, який на початку встановили, і почув голос биття і крик плачу: наче плакав хтось, кого били. Злякався преподобний крику того і думав, що то примара, хресним знаменням загородився, повернувся в келію і розповів співмешканцю своєму, блаженному Германові, про почутий голос биття і крику. Герман же, вийшовши, те саме почув і пішов на голос. Побачив жінку, що плакала, і спитав, що їй таке і чому плаче. Вона ж крізь сльози розповіла, що трапилося з нею. «Коли я йшла, — сказала, — на озеро до мужа свого, зустріли мене два якісь юнаки, світлі на вигляд, і, взявши мене, били бучками дуже, б'ючи, казали: «Ідіть з місця цього, не годиться вам тут бути, бо для перебування ченців Бог його влаштував». Після биття ж невидимі стали. Блаженний же Герман повернувся до преподобного старця Саватія, розповів йому, що від жінки чув, — і обидва прославили Бога. Рибалка ж, не барячись, взяв жінку і всіх своїх і відплив до села свого, в якому раніше жив. І з того часу ніхто не смів селитися там із домом, лише рибалки часом приходили заради риби.

Через декілька ж років блаженний Герман пішов на ріку Онігу. А преподобний Саватій залишився на острові сам, жив у Бозі. Яким же було його там перебування, який піст, які духовні подвиги, знає лише Всевідаючий, який згори на угодника свого дивився, Господь і ангели Його святі, що відвідували Божого раба, який у плоті безплотних наслідував, — нам же можна зі самого місця, на якому преподобний жив, зрозуміти його життя. На острові-бо морському, від людей віддаленому і зрідка відвідуваному, не мав що більше робити, окрім одним займатися Богом, про Нього ненастанно думаючи, з Ним молитвою розмовляючи, у Ньому весь ум свій заглиблюючи. І зводив до Нього заплакані очі, вдень і вночі з глибини серця зітхав, бажаючи звільнитися від тіла і прийти до Господа. Коли ж зрозумів свій до Бога відхід, повний днів і богоугодних трудів, думав, як би сподобитися Причастя Божественних Таїнств. І помолився про те до Господа, сів у малий човник — стихло море молитвами його, і відплив на другий бік моря. Через два дні берега досягнув, пішов землею, хотів досягти храму молитовного, що при Вига-ріці. При ньому ж тоді трапилося затриматися ігуменові Натанаїлу, який прийшов, аби відвідати правовірних християн. І коли йшов преподобний наміреним шляхом, за Божим Провидінням зустрів ігумена того Натанаїла, який ішов з Божественними Таїнствами в якесь далеке село, щоб причастити хворого. І після звичних поклонів, розпитавшись і впізнавши, хто є, раді були один одному. Преподобний Саватій зрадів, знайшовши те, що шукав. Натанаїл же ігумен радий був, що сподобився бачити чесну сивину і святоліпне лице Саватія преподобного, про його ж добродійне життя чув. Говорив же блаженний Саватій до Натанаїла: «Прошу святиню твою, отче, щоб гріхи мої, з яких маю сповідатися перед тобою, забрав ти від мене владою звільняти, даною тобі від Бога. І щоб сподобив мене Причастя святих Таїнств пречистого Тіла і крови Христа, Владики мого. Багато-бо років бажаю тою божественною їжею нагодувати душу свою. Нагодуй мене нині, святий отче, бо Христос, Бог мій, об'явив мені твою боголюбність, очистить мене від прогрішень, які я з юности сподіяв словом, ділом і помислом за ціле життя моє аж донині». Відповів Натанаїл: «Бог нехай простить тобі, брате». І, замовкнувши, підняв руки вгору і з великим подивом і сльозами сказав: «Якби я, о преподобний, мав гріхи твої, на очищення нестаранности моєї». Сказав святий Саватій до Натанаїла: «Тому, що зближається кінець життя мого, прошу святиню твою, щоб, не затримуючись, сподобив мене