Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

То що ж тоді він робить в Англії? Що як приїзд сюди — величезна помилка? Невже вже пізно, щоб поїхати далі? Невже Париж, місто митців, не відповідав би краще його вдачі, якби він якимсь дивом опанував французьку мову? А як щодо Стокгольма? Джон підозрює, що духовно він почувався би в Стокгольмі, як удома. Але ж як бути зі шведською мовою? І чим він зароблятиме на прожиття?

У компанії «ІВМ» Джон змушений тримати всі свої фантазії про Моніку Вітті, та й решту своїх художніх амбіцій при собі. Із невідомих йому причин колега-програміст на ймення Білл Бріґґс почав вважати його за свого найкращого приятеля. Білл Бріґґс — коротенький і опасистий, має дівчину Сінтію, з якою планує одружитися, й чекає миті, щоб заплатити перший внесок за стандартний будиночок у Вімблдоні. Якщо інші програмісти розмовляють із недоречним акцентом, характерним для англійських середніх класичних шкіл, і починають свій день із гортання фінансових сторінок газети «Daily Telegraph», щоб побачити ціни на акції, Білл Бріґґс має характерний лондонський акцент і зберігає свої гроші на рахунку однієї будівельної компанії.

Попри соціальне походження Білла Бріґґса, немає ніякої причини, чому він не повинен досягти успіху в «ІВМ». Адже це американська компанія, нетерпима до британської класової ієрархії. В цьому й полягає сила «ІВМ»: найрізноманітніші люди можуть дійти до вершини, бо мають значення тільки відданість компанії і важка, зосереджена праця. Білл Бріґґс роботящий і, безперечно, відданий компанії. Крім того, він, здається, розуміє ширші цілі «ІВМ» та її центру обробки даних на Ньюмен-стріт, і це набагато більше, ніж можна було б сказати про самого Джона.

Службовцям компанії «ІВМ» дають книжечки харчових талонів. За талон вартістю три шилінги і шість пенсів можна цілком пристойно поїсти. Сам Джон схильний ходити до ресторанчика «Lyons» на Тоттнем-Корт-роуд, де можна скільки завгодно разів ходити до прилавка з салатами. Але програмісти «ІВМ» полюбляють ресторан «Schmidt’s» на Шарлотт-стріт. Отож із Біллом Бріґґсом він ходить у той ресторан і їсть віденський шніцель або заяче рагу. Задля розмаїття вони ходять інколи до ресторану «Athena» на Ґудж-стріт, де їдять мусаку — шатковану баранину по-грецькому. Після обіду, якщо немає дощу, вони трохи гуляють по вулицях, а потім повертаються до своїх столів.

Діапазон тем, що їх Джон і Білл Бріґґс мовчки погодилися не обговорювати під час своїх розмов, такий широкий, що Джон дивується, що таки щось лишилося. Вони не розмовляють про свої бажання і широкі прагнення. Мовчать про своє особисте життя, свої родини та виховання, про політику, релігію і мистецтво. Футбол був би прийнятною темою, якби не обставина, що Джон нічогісінько не знав про англійські клуби. Тож їм лишається погода, страйки залізничників, ціни на житло та «ІВМ»: плани компанії на майбутнє, клієнти компанії і плани тих клієнтів, хто що сказав про компанію.

Такі розмови наганяють нудьгу, але мають і свій позитивний бік. Ще два місяці тому Джон був невідомим провінціалом, що ступив на берег під мжичку саутгемптонських доків. А тепер він у центрі Лондона, і в чорному костюмі його годі відрізнити від будь-якого іншого лондонського конторського службовця, він щодня обмінюється думками на повсякденні теми з чистокровним лондонцем, успішно знайомлячись з усіма тонкощами розмовної мови. Невдовзі, якщо прогрес триватиме й далі, а він буде обережний зі своїми голосними, ніхто вже не озиратиметься на нього. В юрбі він видаватиметься лондонцем, а згодом, можливо, навіть англійцем.

Тепер, коли Джон має прибуток, він уже може сам найняти собі кімнату в будинку неподалік від Арчвей-роуд на півночі Лондона. Кімната на третьому поверсі, з вікон видно озерце. В кімнаті є газовий опалювач і маленький альков із газовою плитою і полицями для харчів і посуду. В кутку лічильник: кидаєте шилінг і на шилінг отримуєте газу.

Його дієта незмінна: яблука, вівсянка, хліб і сир, гострі свинячі сардельки, які підсмажує на плиті. Він віддає перевагу саме їм, а не справжній ковбасі, бо вони не потребують холодильника. І не пускають жиру під час смаження. Він підозрює, що в них до м’ясного фаршу домішано багато картопляного борошна, але це борошно нікому не вадить.

Джон іде з дому вранці, а повертається пізно, і тому рідко бачить інших пожильців. Невдовзі він уже живе за усталеним розпорядком. Суботи він проводив у книгарнях, галереях, музеях, кінотеатрах. У неділю читав «Observer» у своїй кімнаті, потім ішов на фільм або на прогулянку по Гемстедському парку.

Вечори в суботу та неділю найтяжчі. Тоді самотність, яку він звичайно тримає на відстані, накидається на нього, самотність, яку важко відрізнити від гнітючої, сірої, мокрої лондонської погоди і від незмінного холоду бруківок. Він відчуває, як від німоти застигає і стає безглуздим його обличчя; навіть «ІВМ» та її шаблонні розмови вже кращі за цю тишу.

Джон сподівається, що в безликій юрбі, серед якої він рухається, з’явиться жінка, яка відповість на його погляд, без слів підійде до нього, прийде з ним (і далі без слів, бо яким могло б бути їхнє перше слово?) у його квартирку, кохатиметься з ним, зникне в пітьмі, знову з’явиться наступного вечора (він сидітиме над книжками) і постукає у двері, знову пригорнеться до нього, знову опівночі зникне, і так далі, завдяки цьому вона змінить його життя і вивільнить потік нагромадженої поезії на кшталт «Сонетів до Орфея» Рільке.

Прийшов лист із Кейптаунського університету. Взявши до уваги його диплом із відзнакою, сказано в ньому, йому присудили стипендію в двісті фунтів для післядипломного навчання.

Ця сума надто мала, дуже мала, щоб мати змогу записатися до якогось британського університету. Хай там як, тепер, знайшовши роботу, він аж ніяк не збирається покидати її. Щоб не відмовитись від стипендії, є тільки один доступний варіант: зареєструватися в Кейптаунському університеті як студент магістратури in absentia, тобто заочно. Він заповнює реєстраційний бланк. У графі «Сфера досліджень» пише після тривалих роздумів: «Література». Було б добре написати «Математика», але річ у тому, що він не досить розумний, щоб і далі вивчати математику. Література, може, не така шляхетна, як математика, але принаймні в літературі його ніщо не відлякує. Він бавиться ідеєю запропонувати як тему досліджень «Канти» Езри Паунда, але зрештою зупиняється на романах Форда Медокса Форда.