BooksUkraine.com » Сучасна проза » Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе 📚 - Українською

Читати книгу - "Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе"

49
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Нарцис і Ґольдмунд" автора Герман Гессе. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 82
Перейти на сторінку:
Не намагайся втішати мене. Я маю померти, і мені краще померти, ніж побачити якогось дня, що твоє ложе порожнє і ти залишив мене. Щоранку я думала про це і боялася. Ні, я краще помру.

Вранці справи з нею були геть кепські. Ґольдмунд давав їй час від часу ковток води, між тим годину поспав. Зараз, при ранковому світлі, він чітко побачив наближення смерті на її обличчі, яке стало вже таким кволим і хирлявим. Він вийшов ненадовго з хатини ковтнути свіжого повітря і подивитися на небо. Кілька кривих червонуватих стовбурів сосен на узліссі вже відсвічували на сонці, свіжим і солодким було повітря, далекі пагорби ще губилися в ранкових хмарах. Він трохи пройшовся, розминаючи втомлене тіло і глибоко дихаючи. Прекрасним був світ цього сумного ранку. Отже, скоро знову в путь. Настав час прощання.

З лісу його покликав Роберт. Чи не краще їй? Якщо це не чума, він залишиться, нехай Ґольдмунд не сердиться на нього, він пас цим часом вівцю.

– Іди до біса разом зі своєю вівцею! – крикнув йому Ґольдмунд у відповідь. – Лена помирає, а я теж заразився.

Щодо останнього він збрехав; він сказав це, щоб відкараскатися від Роберта. Хоч той і був добродушним хлопцем, Ґольдмундові він набрид, він був для нього надто боягузливим і дріб’язковим і зовсім не вписувався у цей доленосний час, сповнений потрясінь. Роберт зник і більше не з’являвся. Сходило ясне сонце.

Коли він повернувся до Лени, вона спала. Він теж заснув, уві сні він побачив свого колишнього коня Блеса і прекрасний монастирський каштан; на душі йому було так, ніби з нескінченної далечіні й пустелі він озирається на милу, втрачену батьківщину, а коли він прокинувся, сльози текли по його зарослих білявою бородою щоках. Він почув, як Лена говорить щось спроквола; йому здалося, що вона кличе його, і він підвівся на своєму ложі, але вона говорила, ні до кого не звертаючись, просто лепетала якісь слова, лагідні, лайливі, трохи сміялася, потім почала важко зітхати і схлипувати й поступово знову затихла. Ґольдмунд встав, нахилився над її вже знівеченим обличчям, з гіркою цікавістю він простежив очима за її рисами, які під спустошливим подихом смерті так страшно викривилися й заплуталися. Люба Лено, волало його серце, мила добра дитино, і ти хочеш залишити мене? Я вже дістав тебе?

Йому хотілося втекти світ за очі. Мандрувати, йти, крокувати, вдихати повітря, втомлюватися, бачити нові краєвиди, від цього йому стало б краще, можливо, це пом’якшило б його глибоку тугу. Але він не міг, не можна було залишати тут дитину помирати на самоті. Він ледве наважувався кожні кілька годин на якийсь час виходити, щоб подихати свіжим повітрям. Оскільки Лена вже не приймала молока, він сам напивався його досита, більше їсти було нічого. Козу він теж кілька разів виводив попастися, попити води і побігати. Потім він знову стояв біля Лениного ложа, ніжно їй щось нашіптуючи, непохитно дивився їй в обличчя, безнадійно, але уважно спостерігаючи, як вона помирає. Вона була при свідомості, час від часу засинала, а коли прокидалася, розплющувала очі лише наполовину, повіки були стомлені і слабкі. Навколо очей і носа юна дівчина старішала з кожною годиною, на свіжій молодій шиї з’явилося швидко зів’яле обличчя бабусі. Вона лише зрідка вимовляла якесь слово, казала «Ґольдмунд» або «коханий», намагаючись зволожити язиком розпухлі посинілі губи. Тоді він давав їй кілька крапель води. Наступної ночі вона померла. Померла без крику, це була лише коротка судома, потім дихання припинилося, а по її шкірі пробіг легкий дріж. Побачивши це, йому обірвалося серце і згадалися риби, що помирали на рибному базарі, яких він часто бачив там і яких йому завжди було шкода: саме так згасали вони, з судомою і тихим болісним тремтінням, яке, пробігаючи їхньою шкірою, забирало з собою блиск і життя. Він постояв на колінах біля Лени ще якийсь час, потім вийшов на свіже повітря й сів у зарості вересу. Згадавши про козу, він зайшов ще раз і вивів тварину, яка, трохи потинявшись навколо, вляглася на землю. Він ліг поруч, поклавши голову на її бік, і проспав, доки не розвиднілося. Тепер він востаннє увійшов до хатини, за плетеною стіною востаннє подивився на обличчя бідолашної покійниці. Він не міг залишити її тут лежати просто так. Назбиравши добрий оберемок сухого хмизу й трави, кинув його в хатину, викресав вогонь і підпалив. З хатини він нічого з собою не взяв, крім кресала. В одну мить яскраво спалахнула суха дрокова стіна. Він стояв надворі й дивився з розпашілим від вогню обличчям, доки полум’я охопило весь дах і впали перші балки. Перелякано мекаючи, стрибала коза. Непогано було б убити тварину і шматок засмажити та з’їсти, щоб були сили мандрувати. Але він не міг; він вигнав козу в поле і пішов геть. Аж до лісу його переслідував дим від згарища. Ще ніколи початок мандрівки не був у нього таким сумовитим.

Але те, що чекало на нього, було ще гіршим, ніж він міг собі уявити. Це почалося з перших же дворів і сіл і тривало, тільки посилюючись з кожним днем його подорожі. Вся місцевість, уся велика країна перебувала під покровом смерті, під пеленою жаху, страху і затьмарення душ, та найгіршим у цьому були не вимерлі домівки, не дворові пси, що погинули з голоду й розкладалися на ланцюгах, не непоховані мертві, не діти-жебраки, не спільні могили біля міст. Найгіршим були живі, які під тягарем жахіть і страху смерті, здавалося, втратили власні очі і власні душі. Дивні й жахливі речі доводилося чути і бачити всюди мандрівникові. Батьки залишали дітей, а чоловіки дружин, коли ті починали хворіти. Могильники і працівники шпиталів чинили, як кати: грабували спорожнілі будинки, на власний розсуд залишали трупи непохованими або стягували з ліжок на трупні вози приречених, перш ніж ті випустять дух. Залякані біженці самотньо тинялися околицями, здичавілі, уникаючи будь-якого контакту з людьми, гнані страхом смерті. Інші влаштовували пиятики, свята танців та любощів, на яких смерть правила бал. Занедбані, скорботні й богохульники, з божевільними очима сиділи треті перед кладовищами або перед своїми спорожнілими домівками. І що найгірше: кожен шукав якогось цапа-відбувайла за це нестерпне лихо, кожен стверджував, ніби знає нечестивців, винних в епідемії, її зловмисних призвідників. Казали, що це сатаністи злорадно намагалися поширювати смерть, витягуючи з чумних трупів отруту, мазали нею стіни й ручки дверей, отруювали колодязі і худобу. На кого падала підозра в

1 ... 56 57 58 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нарцис і Ґольдмунд, Герман Гессе"