BooksUkraine.com » Фентезі » Королівський убивця 📚 - Українською

Читати книгу - "Королівський убивця"

149
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Королівський убивця" автора Робін Хобб. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 224
Перейти на сторінку:
Якщо вино й отруєне, то це сталося багато років тому. Мало я знаю людей настільки терплячих, щоб отруїти вино, а потім витримувати його роками. Думаю, що з нами все гаразд.

Я глибоко, з тремтінням зітхнув.

— Але знайшовся хтось, що мав інший намір. Хто приніс тобі їжу?

Чейд пирхнув.

— Я готував собі сам, як завжди. А ця, на столі, з кошика подарунків для леді Тайм. Час від часу люди запобігають її ласки, бо вона начебто є вухом короля. Не думаю, щоб моя маскарадна жіноча подоба була ймовірною метою отруєння.

— Регал, — знову повторив я. — Я ж тобі казав: він вірить, що вона отруйниця короля. Як ти міг бути таким необережним? Ти ж знаєш, що він звинувачує леді Тайм у смерті своєї матері. Невже ми маємо бути настільки чемними, щоб дозволити вбити нас усіх? Він не зупиниться, доки не здобуде престолу.

— А я знову тобі кажу, що не хочу чути ні слова зради! — майже скрикнув Чейд. Сів у крісло, поклав Слінка собі на коліна й погойдав його. Тваринка сіла, поправила вуса і згорнулася до сну. Я дивився на бліді Чейдові долоні, виступаючі жили, паперову шкіру, тимчасом як він погладжував свого улюбленця. Він не зводив погляду з ласки, обличчя його було непроникним. За мить заговорив спокійніше:

— Думаю, що наш король має рацію. Ми мусимо подвоїти обережність. Не лише стосовно Кеттрікен чи самих себе. — Звернув у мій бік змучені очі. — Пильнуй своїх жінок, хлопче. Ні невинність, ні те, що вони нічого не знають, не захистять їх від нічної роботи. Пейшенс, Моллі, навіть Лейсі. Знайди спосіб, делікатний спосіб, попередити також Барріча.

Він зітхнув, а затим спитав, не звертаючись ні до кого:

— Невже у нас замало ворогів за нашими стінами?

— Цілком достатньо, — запевнив я його. Але не казав уже нічого про Регала.

Він похитав головою:

— Моя подорож погано починається.

— Подорож? Твоя? — недовірливо спитав я. Чейд ніколи не покидав Твердині. Майже ніколи. — Куди?

— Туди, куди я мушу їхати. Хоча тепер думаю, що так само мушу зостатися. — Він похитав головою. — Бережися, коли мене не буде, хлопче. Мене не буде, щоб стежити за тобою.

І це все, що він мені сказав.

Коли я його залишив, він далі вдивлявся у вогонь, легкими рухами погладжуючи Слінка. Я спускався сходами, а ноги в мене підгиналися, наче кості перетворилися на желе. Замах на Чейда надзвичайно мене вразив. Навіть таємниці його існування недостатньо було для захисту. А були також інші, легші цілі, теж близькі моєму серцю.

Я проклинав свою браваду, через яку Регал уранці зрозумів, наскільки я виріс і подужчав. Був дурнем, спокушаючи його напасти на мене. Мусив знати, що він знайде іншу, менш очевидну ціль. У своїй кімнаті я поспіхом перевдягнувся в чисте. Тоді покинув кімнату, вийшов на сходи й рушив просто до спальні Моллі. Легенько постукав у двері.

Жодної відповіді. Я не постукав голосніше. До світанку зоставалася година чи дві, більшість мешканців замку втомлено спала у своїх постелях. Усе-таки я не хотів розбудити когось, хто побачив би мене перед дверима Моллі, проте мусив знати.

Її двері було зачинено на засув, але то був простий засув. Я впорався з ним за кілька секунд і зазначив собі, що ще до завтрашнього вечора вона мусить мати кращий. Легко, як тінь, увійшов до її кімнати й зачинив за собою двері.

У каміні жеврів вогонь. Вуглинки тліли, випромінюючи неясне тьмяне світло. Я стояв ще мить, даючи своїм очам звикнути до напівтемряви, а тоді обережно рушив, тримаючись осторонь від світла каміна. Я почув спокійне й рівномірне дихання Моллі, що спала у своєму ліжку. Цього мало б для мене вистачити. Але мене мучила думка, що це, може, гарячка, хвороба чи й навіть смертельний сон, спричинений отрутою. Я пообіцяв собі, що торкнуся лише подушки, тільки перевірю, гаряча її шкіра чи нормальна. Нічого більше. Я підкрався до ліжка.

Біля ліжка я непорушно завмер. При кволому світлі я міг розпізнати її постать під покривалом. Вона солодко пахла здоров’ям і теплом. Здорова. Не було тут жодної жертви отруєння, розпаленої пропасницею. Я знав, що мушу йти.

— Гарного тобі сну, — зітхнув я.

Вона мовчки стрибнула на мене. Тьмяне світло забарвило червоним вістря ножа в її руці.

— Моллі! — закричав я, затиснувши її руку з ножем своїм передпліччям. Вона завмерла, друга рука стиснулася в кулак, якусь мить у кімнаті панували тиша й непорушність. Тоді вона розлючено засичала:

— Новачок! — і лівою рукою стусонула мене в живіт. Доки я ловив повітря, зігнувшись удвоє, вона скотилася з ліжка.

— Ти, ідіоте! Ти мене до смерті перелякав! Про що ти думав, грюкаючи моїм засувом і прокрадаючись у мою кімнату! Я мала б покликати замкову варту, щоб вони тебе викинули геть!

— Ні! — благав я, докидаючи дров у вогонь, а тоді запалюючи свічку. — Прошу. Піду собі. Я не мав жодного злого заміру. Хотів лише перевірити, чи все гаразд.

— Ні, не все гаразд! — люто прошепотіла вона. Її волосся було заплетене у дві товсті коси, що нагадали мені маленьку дівчинку, яку я знав багато років тому. Вона вже не дівчинка. Піймала мене на тому, що я на неї витріщався. Накинула на плечі халат, зав’язала пояс. — Я тремчу так, що на ногах не встою! Уже цієї ночі не засну! Ти пив, правда? Ти п’яний, так? Що тобі потрібно?

Вона підійшла до мене зі свічкою, наче це була зброя.

— Ні, — запевняв я її. Змусив себе підвестися та обсмикав на собі сорочку. — Клянуся тобі, я не п’яний. І справді не мав лихих намірів. Але… дещо сталося вночі, таке погане, що я стурбувався, подумав, чи з тобою не скоїлося нічого поганого, то вирішив, що найкраще мені прийти й переконатися, що все гаразд, але ж знав, що Пейшенс мене лаятиме, а я зовсім не хотів будити всього замку, то подумав, що найкраще тихенько і…

— Плетеш, як у гарячці, — крижаним тоном озвалася вона до мене.

Це була правда.

— Вибач, — знову сказав я і сів на краю ліжка.

— Ти тут не розсідайся, — застерегла вона. — Марш звідси негайно! Сам або з вартою, як волієш.

— Піду, — пообіцяв я. — Я хотів

1 ... 56 57 58 ... 224
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівський убивця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королівський убивця"