Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Колись йому сказали, що це з дитини виходить зло. І Кафце ледь стримався.

Демонам байдуже на ладан чи віск, так само і на інші рослини. Але базилік все ж ріс на підвіконні — не проти сил зла, а просто тому, що Ясону подобався його чай, смак і запах.

Заглиблений у свої думки, Кафце майже дійшов до молитовного будиночка із зображенням янголів і усміхнувся. Такі будиночки були по всьому місту, але тут вони були маленькими, всього для одного-двох людей, проте краса компенсувала розмір будівлі. Вишукані орнаменти, світлі віконця з кольорового скла — тут краса дивилася на нього оранжевими очима, немов великими світлими вогниками. Кафце озирнувся. Навколо панувала тиша, а десь далеко у темно-сірих хмарах, що пливли зі сторони лісу та його дому, кружляли ворони та інші птахи, розрізаючи повітря крилами. Їхній гучний «кар» долинав навіть сюди.

Кафце тяжко зітхнув і зайшов у дім для молитви, став на коліна.

Звичну та добре знайому молитву він промовляв вперше за декілька днів, майже тиждень. Весь цей час, поки жив тут, він жодного разу не вимовив цієї молитви. Але тепер, коли залишився один, без

Ройзенда, майже з радістю продовжував шепотіти.

Позаду почувся шелест крил, і Кафце обернувся.

Ізіас ніколи не змінювався. Лише одяг.

Сині очі янгола не дивилися зверхньо, лише беземоційно, зі сталевою витримкою та величезним запасом сил. На вигляд йому було ледь тридцять, але Кафце здавалося, що на його плечах лежать цілі небеса й земля вже не одне століття.

– Я вже давно не був на небесах, – тихо відповів янгол, ніби прочитав його думки. – Моя ціль – безпека земного світу. Тому піднімися, друже мій.

Кафце кивнув та усміхнувся. Попри всі емоції та нещастя, які оточили його з усіх боків і впивалися в шкіру гострими списами, він був радий бачити цього янгола. Разом з ним приходило відчуття впевненості та сили… сили, яка здатна витримати все: голод, холод, ненависть і навіть смерть, або перетворитися на цей дух самостійно.

– Я багато часу провів із Ройзеном, і тепер у мене дуже багато сумнівів, – відразу зізнався Кафце, доторкнувшись до своєї бороди. Йому завжди було дивно відчувати мудрість у такому масштабі, але, якщо Ізіаса послали на землю з такою великою місією, то залишається тільки прийняти це.

– Не дивно, Кафце. Рідних ти ставиш на перше місце, – янгол сів поряд із ним. – Іноді це непогано, навіть чудово. Але всьому має бути межа.

– Ройзенд каже, що він не винен і хоче заявити, що саме через янголів його донька зникла. Якби вони не цікавилися нею, демони не забрали б її.

– Це мене і турбує. Ройзенд грає не в ті ігри. Не порівнюй його провину, яка повністю лежить на ньому, зі своєю. Він винен у смерті своєї дочки. Якби він не почав свій план, ми б ніколи не призначили янголів-охоронців маленькій дівчинці якогось міністра, навіть із такою душею, як у неї. Це була велика честь. Але те, що вони не впоралися і загинули в бою проти демонів, змінило ситуацію.

– І що тепер хоче Ройзенд?

Правда була приголомшливою. Янголи боролися за душу й тіло його племінниці, а він навіть не знав цього.

– Як і всі, – знизав плечима Ізіас.

– Влади? – насторожено запитав Кафце, закривши рукою очі.

– Так, саме її. Гра за владу триває не одне століття. Тому, Кафце, тут немає чого дивуватися. Люди готові платити іноді непомірну ціну, аби лише отримати владу над іншими. Ця людська жага досі залишається для нас незрозумілою. Чому взагалі у вас закладено прагнення до володарювання? Але це не є таємницею. Ви виховали себе самі. Суспільство вимагає ролей, і ми вже нічого з цим не вдіємо. Ви такі, які є, і ми можемо лише карати злочинців. Твій брат – злочинець, він віддав свою доньку демонам…

– Але чому саме вона? Я її бачив. Звичайна дівчинка, таких тисячі, – у Кафце заболіло серце, він притиснув руку до грудей і заплющив очі.

– Вся справа в її душі. Вона могла стати звичайним янголом або дуже сильним демоном-воїном. А такі пеклу потрібні навіть більше, ніж ми очікуємо.

Кафце згадав про Ясона, але запитати про нього язик не поворухнувся. Якщо про хлопчика дізнаються янголи, то й демони будуть поряд, а він не бажав тієї ж долі для Ясона.

– Дочка Ройзенда була такою, тому я хочу, щоб ти продовжував стежити за братом, за кожним його словом. Так буде краще, – Ізіас усміхнувся куточками губ. Його очі трохи потеплішали, коли він подивився на Кафце, але все ще залишалися льодяними, синіми. Кафце подумав, що десь далеко, якщо б застиг велетенський лід, то він мав би такий самий колір, як і очі Ізіаса.

– Добре, – покірно кивнув Фоне та потер шию. – Мені наснився сон. Я бачив демоницю, дуже гарну, з чорним волоссям і темними очима. Вона здавалася небезпечною й сказала, що моя душа вже належить їй, і душа Анни також.

Зіниці Ізіаса розширилися. З ледь помітною тривогою він дивився на замок.

– Демони не можуть потрапити сюди, замок надійно захищений. Але все можливо, потрібно перевірити захист.

– А не могла це бути моя племінниця? Хоча, здається, очі у цієї були темні, диявольські, а у доньки брата сірі… Демонічна сила ж змінює природу та сутність, – потягнув слова Кафце, з жахом згадавши ту демоницю.