Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

– Ні, не думаю, що це вона. Сила не береться з нізвідки, це довгі роки важких тренувань і прийняття демонічної сутності. Потрібен час, – Ізіас говорив повільно, ніби пояснював дитині навчальний матеріал. – І бажання. Тому це не вона, тим більше, що її б не відпустили сюди, де спогади, де батько та її забутий світ. Навіть демон може згадати своє минуле, і тоді застрягне між землею й пеклом. Таке вже траплялося.

– І тому їй краще залишатися демоном? – Кафце не міг у це повірити.

– Краще взагалі не існувати, – усміхнувся Ізіас. – Демони завжди помирають, питання тільки в тому, скільки людських та янгольських душ вона забере з собою.

Світ був ще дивнішим, ніж уявляв Кафце. У демонів і янголів були свої закони, правила – це він давно знав, але настільки глибоко ніколи не цікавився потойбічним світом. У нього були інші справи: людські душі в людських тілах, які прагнули зла, а йому кортіло відвернути їх назавжди.

І Кафце розумів:

– У своїй погоні за чистотою людей я зовсім забув про свою душу та душу брата.

Ізіас нічого не відповів, лише кивнув головою і швидко підвівся.

– Твоя робота, друже мій, залишається за тобою. Приглядай за братом, він може наважитися на щось гірше, ніж уже заплановане. І тримай це при собі, – Ізіас витягнув із кишені маленьку срібну пір’їнку, яка заблищала в оранжевому світлі. Кафце стиснув її в долоні та заплющив очі, прошепотів слова подяки.

– Вона захистить тебе від злих сил.

– Дякую, дякую, величезне дякую! Я збережу її! Буду тримати біля серця.