Читати книгу - "Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі"

Цкуру нічого не казав, але пильно продовжував слухати.

— Ти хоч і зник, але завжди був із нами.

— Ері, я ще хотів би більше знати про тебе, — сказав Цкуру. — Спочатку скажи мені, як ти сюди потрапила?

Ері примружила очі, трохи схилила голову вбік. — Чесно кажучи, починаючи з вісімнадцяти-дев’ятнадцяти років і аж до закінчення університету моє життя крутилося навколо Юдзу. Коли я схаменулася, то побачила, що мене майже не лишилося. Я хотіла мати роботу, пов’язану з писанням. Я завжди любила писати. Хотіла спробувати себе в прозі чи поезії. Пригадуєш?

Цкуру кивнув. Ері завжди носила зі собою товстий зошит і записувала в ньому те, що спадало їй на думку.

— Але після вступу до університету я зовсім не мала на це часу. Доглядаючи Юдзу, ледве давала собі раду з домашнім завданням. В університеті я зустрічалася з двома хлопцями, але нічого не вдалося ні з одним, ні з іншим. Я навіть не могла як слід сходити на побачення, адже треба було допомагати подрузі. Нічого не вдавалося. Я зупинилася, озирнулася і подумала: «Що я тут, до дідька, роблю?» Не бачила мети життя. Почала втрачати впевненість у собі, адже у мене ніде не було результатів. Звісно, Юдзу було важко, але мені також доволі нелегко.

Погляд Ері звузився, очі дивилися кудись удалечінь.

— І тоді товаришка зі школи запросила мене у гончарний гурток. Напівжартома я взяла й пішла. І це виявилося саме тим, чого я так довго шукала. Крутячи гончарний круг, я по-справжньому змогла із собою примиритися. Зосередившись лише на ліпленні, забула про різні інші речі. З того дня я не уявляла себе без гончарства. В університеті гончарство було для мене лише захопленням, але потім я вирішила рухатися в цьому напрямі далі. Після університету рік вчилася, підробляючи на життя, а потім змогла вступити на факультет прикладного мистецтва Інституту мистецтв. Прощавай, літературо! Вітай, гончарство! Там у майстерні познайомилася з Едвардом, який тоді приїхав із Фінляндії до нас вчитися. Після всіляких перипетій ми одружилися і я переїхала сюди. Дивовижно, правда? Якби тоді товаришка не запросила мене до себе в гурток, зараз я жила би зовсім інакше, чи ж не так?

— У тебе наче талант, — сказав Цкуру і вказав на полиці. — Я не професіонал у цій справі, але відчуваю сильний дух, коли дивлюся на твої вироби, беру їх у руки.

Ері усміхнулася:

— Не знаю, як там талант, однак мої речі тут непогано продаються. Хоча великих грошей не заробиш, але дуже приємно, що твої вироби комусь потрібні.

— Розумію, — сказав Цкуру. — Я ж також людина ремесла. Хоча наші вироби трохи відрізняються.

— Ми відрізняємося, як залізнична станція від тареля.

— У нашому житті потрібне і те, й інше.

— Звісно, — погодилася Ері.

Тоді зробила паузу, над чимось розмірковуючи. Усмішка на устах потрохи блідла.

— Мені тут подобається. Мабуть, у цій землі спочинуть мої кості.

— Уже не повернешся до Японії?

— Я отримала тутешнє громадянство, навчилася непогано говорити фінською. Зима у Фінляндії довга, зате тоді тут добре читається. Може, мені самій захочеться щось написати. Діти тут усе знають, мають друзів. Едвард дуже добрий чоловік. Його родина до мене гарно ставиться, робота також налагодилася.

— Крім цього, тебе тут потребують.

Ері підняла голову і пильно поглянула на Цкуру.

— Я постановила залишитися тут назавжди тоді, коли довідалася про вбивство Юдзу. Мені зателефонував Синій. Я саме була вагітна старшою дитиною, тож не змогла прилетіти на похорон. Було невимовно гірко. Серце розривалося від болю. Що Юдзу невідомо де жорстоко замордували, спалили, і тепер вона стала попелом. Що вже ніколи її не побачу. І тоді я вирішила: якщо народиться дівчинка, дам їй ім’я Юдзу. І до Японії вже не повернуся.

— Он як? То старшу назвали Юдзу?

— Юдзу Куроно-Гаатайнен, — сказала Ері. — Принаймні у звучанні її імені живе частинка нашої Юдзу.

— Але чому вона вирішила перебратися до Хамамацу?

— Вона поїхала туди невдовзі після того, як я оселилася у Фінляндії. Причини я не знаю. Ми листувалися, але Юдзу ніколи цього не пояснювала. Писала лише, що у зв’язку з роботою перебирається до Хамамацу. Я гадаю, що і в Нагої для неї знайшлася би відповідна робота. Та й розпочинати нове життя у незнайомому місті для неї дорівнювало самогубству...

Юдзу задушили у її помешканні в Хамамацу мотузкою для одягу. Цкуру знайшов таке повідомлення у скороченій версії газети та старих номерах журналів. Шукав інформацію також в інтернеті.

Це не був грабунок. Гаманець із грішми, який лежав на видноті, залишився на місці. Не знайшли також слідів насильства. У помешканні панував лад, слідів опору видно не було. Сусіди на поверсі жодних підозрілих звуків не чули, у попільничці лежало кілька недопалків цигарок із ментолом, але вони належали Юдзу (У Цкуру мимовільно викривилося обличчя. То вона курила?). Гаданий час злочину — з десятої вечора до глибокої ночі. З вечора й до ранку наступного дня падав холодний, як на травень, дощ. Тіло знайшли на третій день під вечір. Три дні Юдзу лежала отак у кухні на підлозі з вінілової плитки.

Мотиви вбивства залишилися нерозгаданими. Хтось уночі пробрався до помешкання, безшумно задушив жертву і зник, нічого не взявши. Двері автоматично замикалися, на них висів ланцюг. Невідомо також, чи жертва сама відчинила їх зсередини, чи злочинець мав копію ключа. Мешкала сама. На думку співпрацівників та сусідів, у неї нікого не було. Окрім того, коли мати та сестра приїжджали до неї з Нагої, Юдзу завжди бачили саму. Мовчазна та спокійна жінка, одягалася скромно.Віддана роботі, серед учнів мала авторитет, однак поза цим ні з ким не підтримувала якихось контактів.

Ніхто не міг сказати, для чого комусь знадобилося її задушити. Поліція навіть не змогла визначити потенційного злочинця, і розслідування справи забуксувало. Повідомлення в газетах також щоразу ставали коротшими, рідшали і врешті зникли. Сумний і самотній до болю випадок. Як холодний дош, що ллє до світанку.

— Її переслідував злий дух, — промовила Ері приглушено, мовби звірялася. — Не відступаючи ні на крок, він дихав їй у спину своїм холодом і поступово заганяв у свої лабети. Інакше пояснити того всього я не можу. Візьмімо тебе, чи анорексію, чи те, що трапилося в Хамамацу. Я не хотіла говорити