Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

Реймонд заспокоївся.

— Ну, як там кажуть? У житті треба спробувати все, крім кровозмішування та народних танців. Мабуть, до цього списку треба ще дет-метал додати, правда?

Я кивнула.

— Не розумію, про що ти, — жодне з цих слів не має сенсу, — сказала я, потім зробила кілька глибоких вдихів, доки не відчула, що заспокоююсь. — Ходімо відпочинемо в якомусь барі чи пабі, Реймонде, — тихому — і, будь ласка, дозволь мені купити тобі пиво як компенсацію за цей змарнований вечір.

— Він зовсім не змарнований, Елеанор, — він похитав головою. — Вираз твого обличчя! Це один з моїх найкращих вечорів!

Він знову почав сміятися, і, на мій подив, мені це подобалося. Кумедно, що я взагалі нічого не тямлю в жанрах музики. Я зрозуміла, що мені багато чого треба дізнатися про музику, і це було важливо зробити, аби правильно взаємодіяти з музикантом.

— А ти чув Джонні Ломонда і «Піонерів-пілігримів»? — запитала я Реймонда, але він захитав головою.

— А що? — спитав він у відповідь.

Я дістала телефон і відкрила сторінку співака. Якусь мить Реймонд гортав її, а потім запхав у вуха навушники й хвилину чи дві слухав пісню.

— Лайно якесь, — сказав він зневажливо, віддаючи мені телефон.

І я це чую від чоловіка з черепом на толстовці!

— Дійсно?

— У нього типовий гурт, дорога гітара, на якій він не вміє грати, і фальшивий американський акцент. Намагається вдавати, ніби він з півдня… еге ж, з Південного Ланаркширу, — сказав Реймонд, випускаючи цівку диму з кутика свого рота та самовдоволено посміхаючись. Я не була досить обізнаною, щоб погодитися чи не погодитися з Реймондом, тому вирішила нічого не відповідати. У будь-якому разі мені потрібно дізнатися принаймні кілька основних фактів про популярну музику, і, з огляду на нещодавні помилкові думки, я подумала, що Реймонд міг бути моїм найкращим джерелом.

— А ти знаєш багато про музику? — запитала я, поки ми йшли до пабу, який, як запевнив мене Реймонд, був тихим. — «Справжній старий чоловічий паб», — сказав він, хай там що це могло означати.

— Е, так, думаю, що так, — сказав він.

— Чудово, — промовила я. — А тепер прошу, розкажи мені все.

25

У день концерту все було готово. Я мала належний вигляд і почувалася як належить. Якби я могла, то пришвидшила б час, щоб наблизити вечір. Я нарешті знайшла спосіб допомогти собі рухатися вперед. Спосіб замінити втрату здобутком.

Музикант. Як добре, що він з’явився саме зараз. Це була доля, адже після цієї ночі частинки Елеанор нарешті зберуться купи.

Які витончені очікування — біль, бурхливий біль у мені. Я не знала, як його втамувати, але відчувала, що горілка не допоможе. Я просто мусила терпіти, доки ми не зустрінемося, і в цьому полягала сутність цього блаженного тягаря. Залишилося ще трохи зачекати, кілька годин. Сьогодні я познайомлюся з чоловіком, чия любов змінить моє життя.

Я була готова піднятися з попелу й переродитися.

Погані дні

26

Я, гола, лежу на підлозі під столом і дивлюся на його стільницю. Бліде дерево не вкрите лаком і в кутку стоїть бляклий штамп з написом: «Зроблено в Тайвані». Деякі важливі речі виставлено на стільниці — я їх не бачу, але відчуваю, що вони наді мною. Цей жахливий стіл, блакитне меламінове покриття, розхитані ніжки, лак, що почав лущитися від тривалого необережного користування. На скількох кухнях встиг побути цей стіл, перш ніж потрапити до мене?

Я уявляю ієрархію щастя: куплений уперше в 70-х роках ХХ століття парою, яка сидітиме за ним і їстиме страви, приготовані з новеньких кулінарних книжок, вони їстимуть і питимуть з весільної порцеляни, як справжні дорослі. За кілька років вони переїдуть на околицю, а стіл виявиться занадто малим для того, щоб розмістити велику сім’ю, тому він переходить до кузина, котрий нещодавно закінчив навчання й меблює свою першу квартиру на невеличкі кошти. За кілька років він переїжджає зі своєю дівчиною, а цю квартиру починає здавати. Десятки років тут мешкають різні люди, їдять за цим столом, переважно це молоді люди, сумні й веселі, іноді самотні, іноді з друзями чи коханими. Вони ставитимуть на стіл фаст-фуд, щоб кинути щось до рота, або накриватимуть розкішний обід з п’яти страв, тут будуть вуглеводи перед пробіжкою і шоколадний пудинг, щоб зібрати докупи розбиті серця. Зрештою двоюрідний брат продає квартиру, і клінінгова компанія забирає стіл. Якийсь час він марніє на складі, павуки снують павутиння всередині його немодних закруглених кутів, а мухи відкладають яйця в глибокі тріщини. Стіл передають у доброчинну організацію. А потім він потрапляє до мене, позбавлений любові, небажаний, непоправно пошкоджений. Але це лише стіл.

Усе було викладено на столі. Знеболювальні (дванадцять упаковок по двадцять чотири таблетки, видані за рецептом і ретельно накопичені); ніж для хліба (яким мало хто користувався, з загостреними зубцями, готовими прорізати будь-що); засіб для чищення труб («пройде крізь будь-які перешкоди, навіть волосся і жир» — а ще крізь плоть і внутрішні органи). Цей стіл, стіл, за яким я ніколи не сиділа з іншою людиною, розпиваючи пляшку вина. Ця кухня, на якій я готувала лише для себе. Лежачи тут на підлозі, як труп, я відчувала, як гострі крихти прилипають до моїх оголених рук, сідниць, стегон, ніг. Як би ж я була трупом. Недовго, залишилось вже недовго.

Порожні пляшки з-під горілки, які потрапляли в поле мого зору, валялися на підлозі, порожніми. Мені мало б бути соромно, що хтось знайде це місце в такому стані, але я нічого не відчувала. Зрештою, моє тіло приберуть, і, гадаю, на місце приїдуть промислові прибиральники. Квартира дістанеться комусь іншому. Сподіваюся, нові мешканці будуть тут щасливими, залишать для наступних жителів сліди любові в цих стінах, у підлозі та у щелинах віконних рам. Я не залишила нічого. Мене тут ніколи не було.

Не знаю, скільки часу я лежала ось так. Я взагалі не пригадувала, як опинилася на підлозі в кухні і чому я була голою. Я дістала пляшку, яка стояла поряд, занепокоєна тим, скільки горілки там залишилося, але відразу ж відчула полегшення від того, що вона була важкою. Проте це вже остання. Коли я доп’ю цю пляшку, у мене буде два варіанти — встати з підлоги, одягнутися та піти купити ще або ж убити себе. Чесно кажучи, я збираюся