Читати книгу - "Метаморфози"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
302 Про добродійства свої почала; зупинилась на тому,
303 Як од Есона старечі роки їй вдалось одігнати.
304 Так заронила надію в серця, що й Пелія, батька,
305 Можна так само з похилого віку в юнацький вернути.
306 Дочки вмовляти взялись, натякають на щедру оплату.
307 Мить якусь хитра Медея мовчить: удає, що нелегко
308 Зважитись їй на таке. Зволіканням їх мучить, лукава.
309 Врешті, погодившись, каже таке: «Щоб моя обіцянка
310 Мала вагу, барана — вожака приженіть, що найстарший
311 З-посеред ваших отар: у ягня заміню його зіллям».
312 Бачить, уже барана, що років йому годі злічити,
313 Тягнуть за скручений ріг, біля впалих висків ухопивши.
314 Тільки-но в горло худе йому ніж гемонійський встромила,
315 Лезо тонке заплямивши подекуди кров'ю скупою,
316 Тушу в опуклий казан опускає чаклунка й одразу
317 Суміш міцну туди ллє — й на очах його члени маліють,
318 Роги зникають цілком, а з рогами — й роки незчисленні.
319 Вже мов забекало щось у нутрі порожнистої міді.
320 Диво бере всіх. Аж бачать: ягнятко виплигує звідти
321 Жваво, й гуляє собі, і за вим'ям, голодне, шукає.
322 Тут заніміли Пелеєві дочки й, коли обіцянку
323 Ділом скріпила Медея, ще впертіше стали благати.
324 Три рази коней своїх, що в Іберську ріку поринали,
325 Феб розпрягав. А четвертої ночі, коли замигтіли
326 Зорі, Еетова спритна дочка на пожадливий пломінь
327 Чистую воду кладе й звичайнісінькі трави в ній варить.
328 Ось і володар заснув, мов покійник, розслабивши тіло.
329 Далі й усіх його слуг заспокоїв такий же мертвецький
330 Сон, що його ворожба й заклинання могутні зіслали.
331 В батькову спальню услід за Медеєю дочки проникли,
332 Стали край ложа його. А вона: «Розгубились ви, бачу,—
333 З піхов добудьте мечі й од старої звільніть його крові,
334 Щоб молодеча натомість могла струмувати у жилах.
335 Вашого батька і вік, і життя нині вам доручаю.
336 Тож, коли щире чуття привело вас, а не забаганка,—
337 Батькові допоможіть: його старість мечем подолайте,
338 Гострим залізом ударте, хай витече пасока з тіла!
339 Та, котра з глибшим чуттям, на нечулість наважилась перша.
340 Злочин вершить, уникаючи злочину. Зранюють батька,
341 Навіть не бачачи ран: відвернули обличчя від нього,
342 Тільки правиця раз по раз мечем ударяє наосліп.
343 Він, хоча кров'ю підплив, та, насилу опершись на лікоть,
344 Хоче звестися, посічений, з ложа й тремтливі долоні
345 Серед мечів піднімаючи, — «Що ви, — звернувся благально, —.
346 Чините, дочки мої? Хто вам меч проти рідного батька
347 Вклав у правицю?» В них запал погас, опустилися руки.
348 Пробував ще говорить, та Медея мечем перетяла
349 Вихід словам, покалічене тіло в окріп опустила…
350 Скарана б тут же була, якби в небо на зміях крилатих
351 Не піднялася в цю мить. Уже високо над Пеліоном
352 Тінявим лине вона, де оселі філірські; під нею —
353 Отрій, а далі — місця, що прадавній Керамб їх уславив:
354 Німфи на крилах його понесли, коли море бурхливе
355 Над суходолами ген розіслалося; так він уникнув
356 Девкаліонових вод і не бачив навислої хвилі.
357 Ось, залишаючись зліва внизу, Еолійська Пітана
358 В'ється, немовби там довгого змія хтось висік із скелі;
359 Й Іди затінений гай, де бичка — свого сина крадіжку —
360 Спритно колись заховав, перевтіливши в оленя, Лібер.
361 Далі — горбок пісковий, що піднявся над батьком Коріта,
362 Й тихі поля, що колись їх жахнула, загавкавши, Мера[15];
363 Й Кос[16], Евріпілове місто міцне, де рогатими стали
364 Надто зухвалі жінки по відході загонів Геракла.
365 Фебовий Родос минула вже, де іалізьких телхінів
366 Люд оселивсь, що одним тільки зором усе міг псувати,—
367 В братові хвилі занурив його, не злюбивши, Юпітер.
368 Давньої Кеї Картейська твердиня лишилась позаду,
369 Де колись Алкідамант заніміє з великого дива,—
370 Батько, — як донька його переміниться в тиху голубку[17].
371 Вже й Гіріею побачили, озеро, й Кікнову Темпе,
372 З явою лебедя вславлені: подарував юнакові
373 Філій пернатих приручених і велетенського звіра —
374 Лева до ніг йому склав. Той велів ще й бика подолати —
375 Впорався Філій з биком, та не дав його Кікну в дарунок,
376 Як не прохав той: гордив, було, хлопець палким його серцем.
377 «Ще пожалкуєш!» — обурився Кікн, і з високої скелі
378 Кинувся сторч головою. Гадали, що хлопець розбився,
379 Він, проте, лебедем став і на крилах повис білосніжних.
380 Лиш Гіріея не знала того й, затуживши за сином,
381 Вся розпливлася слізьми — Гіріеєю, озером, стала.
382 З тими місцями межує Плеврон, де на крилах тремтливих
383 Ран од своїх же дітей офіянка уникнула, Комба[18].
384 Ось і поля Калавреї, що милі були для Латони;
385 Там володар із дружиною злинули в небо птахами.
386 Справа Кіллена лежить, де, за звичаєм дикого звіра,
387 З рідною матір'ю ложе своє мав Менефрон ділити.
388 Бачить Кефіса
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.