Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (Продовження: 19.11) 

Денис неочікувано підійшов до мене, обійняв мене за талію і підняв на руки. Я не встигла сказати ані слова, як він лагідно поцілував мене в лоб, посміхаючись.

— Майбутня мама моєї дитини не має ходити пішки. — сказав він з усмішкою на обличчі, поглядаючи на мене, ніби я була найважливішою людиною на світі.

Я була трохи збентежена, але водночас це було так мило, що не могла нічого відповісти. Він обережно тримав мене, немов боячись, що я можу знову втратити свідомість. Повітря було легким, і я не відчувала жодного болю, тільки хвилювання від близькості Дениса.

Він обережно поставив мене в машину на переднє сидіння, пристебнув мене ременем безпеки і, перш ніж сісти за руль, ніжно поцілував мене в лоб.

— Все буде добре, я тебе не залишу. — сказав він і поїхав.

Дорога була досить спокійною, і ми обидва мовчали, але не відчувалося, що між нами є дистанція. Денис часто поглядав на мене, а я — на нього. У його погляді я помічала таку турботу, що це змушувало моє серце битися швидше.

— Ми скоро будемо вдома, Віка. Там я знову буду поруч, і все буде добре. — сказав він, коли ми проїжджали через центр міста. Його голос був спокійним, але в ньому я відчувала не тільки підтримку, але й серйозність.

Коли ми приїхали додому, він вийшов з машини, щоб відкрити мені дверцята. Допоміг вийти і, обережно підтримуючи, повів мене до під'їзду. Я відчула його надійність і впевненість у своїх діях.

Поки ми йшли, він усе ще тримав мою руку, немов намагаючись переконати себе, що все буде добре, навіть коли його слова цього не вимовляли. Я не змогла більше стриматися й обняла його. Він поцілував мене в шию й прошепотів:

— Ти ж знаєш, що я не дам тобі поранитися. Все буде добре. Ми будемо разом і будемо сильними.

Його слова здавалися справжніми. Я була вдячна за те, що він був поруч.