Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Я знала, що Тоні зараз поїхав до управління, аби розв'язати всі питання стосовно нашої безпеки. І це мене сильно дивувало, адже зараз вихідний. Та він це робить заради мене, тому я й не обурювалася. Звичайно, хотілося провести ще трохи вільного часу з коханим, але робота є робота. Однак мене турбувало зовсім інше. Чоловік досі не розказав генералу про те, що він закоханий в мене, і ми не збираємося розходитися після того, як винні будуть покарані. Можливо, він просто і справді вважає це лише завданням.

Але ж я впевнена в його почуттях. Проте я не впевнена, що йому буде зі мною цікаво. Я ж навіть не знаю, за що Тоні мене любить. Так, симпатична, але ж цього замало. Він казав мені, що я особлива. Але чи справді так і є? А за що я кохаю чоловіка? Він не раз рятував мені життя, завжди так мило до мене ставиться і справді змушує відчувати себе щасливою. Мені хочеться бачити його, чути, аби він постійно був поряд. Коли я хоч на мить уявляю своє життя без нього, то стає дуже погано. Як каже Марі, для кохання не має бути причини. Воно просто стається, коли ти цього не очікуєш.

Життя не передбачувана штука, потрібно просто чекати, і все самостійно вирішиться. Взагалі, таке рішення навіть для мене було дивним, адже я звикла все контролювати. Це Тоні мене так змінив. Хто ж знав, що воно буде саме так. Пам'ятаю, як ще батько в дитинстві мені казав, що завжди знайдеться людина, яка похитне звичний світ. Тоді це здавалося мені якоюсь нісенітницею. Але зараз я розумію, що все і справді так.

Саме в таких роздумах я і провела весь день, а ввечері додому повернувся Тоні. Він був якимось дуже втомленим. Ну звичайно, він же зараз був на раді управління ФБР. Але я не тиснула. Захоче розказати — так і зробить. Однак мене не покидала цікавість. Тому, через кілька хвилин напруженого мовчання я просто не витримала.

- Що сталося? - я присіла поряд з ним.

- Рада посилює твою безпеку, а батько думає, що я не можу впоратися з цим завданням. Він підозрює, що мої почуття до тебе справжні, і це стало не просто завданням. - видихнув хлопець. - Він збирається знайти когось іншого для цього завдання.

- Ти зараз серйозно? - не зрозуміла я.

Я різко встала та почала ходити по кімнаті. Невже він справді збирається піти з мого життя. Ні, цього просто не може бути. А взагалі треба було б заспокоїтися і просто вислухати хлопця, адже тоді я все дізнаюся.

- Я відмовився. - сказав він. - Сказав, що можу продовжувати це завдання. Думаю, батько просто хвилюється за мене, адже я вже кілька разів мало не помер. Раніше завдання були більш безпечними для мене. - посміхнувся він. - Але я не можу довірити твою безпеку комусь іншому.

Весь час він говорить лише про безпеку. Складається таке враження, що він просто не хоче відмовлятися від завдання, а виконати його належним чином. Невже всі мої сумніви правдиві й Тоні мене не кохає? Навряд чи, адже ми стільки разом пережили. Та і я відчуваю, що його почуття справжні. Але один факт не дає мені спокою.

- Ти йому не сказав. - я не питала. - Про те, що ми кохаємо одне одного. І ти не збираєшся йти з мого життя після завершення завдання.

- Я не зміг. - тихо відповів чоловік.

Однак це зовсім не підіймало мені настрій, адже сумніви росли з кожним його словом. Важко було стримувати сльози, що було дивним для мене, адже я завжди вважала себе сильною.

- То може все правда? Для тебе це нічого не значить? - спитала я, відвернувшись від нього. - Інакше я просто не бачу іншої причини.

- Тут зовсім інше. - Тоні підійшов до мене ближче. - Я не знаю, як це пояснити. Просто, дай мені час, і я все виправлю.

Дати йому час... Він так просто просить про це, але я не можу. Для мене це все має інший вигляд. І так, можливо я і навигадувала щось, проте від цього менш боляче не стає. Взагалі не розумію, що зараз зі мною відбувається.

- Вибач... Але я не можу... - прошепотіла я. - Ти робиш мені боляче, сам того не усвідомлюючи. Мені здається, що якщо в нас все по-справжньому, то не варто це приховувати від інших. Я ж так не роблю. А значить ти просто не хочеш говорити.

- Що ж, нехай буде по-твоєму. - видихнув він.

А наступне, що я почула, це як він вийшов з кімнати, а я вже навіть не стримувала сліз. Було боляче та важко, адже на той момент мені здавалося, що це кінець. Невже і справді ось так все має закінчитися тут і зараз? Ні, зараз Тоні повернеться, попросить пробачення і в нас все налагодиться. Він розкаже батькові, ми розберемося з тими, хто відкрив на мене полювання і будемо щасливі.

Однак хлопець не повернувся ні в той час, ні тієї ночі. Як виявилося, він взагалі кудись поїхав. Дід бачив, що щось сталося, проте не влазив у наші взаємовідносини. Лише сказав, що в усіх пар бувають непорозуміння. Звичайно, це мене трохи заспокоїло, але я все ще боялася, що це кінець. Я намагалася навіть подзвонити Тоні, та його телефон був відключений. Проскочила навіть думка, що з ним щось сталося, адже останнім часом він заважав тим, хто хотіли мене вбити чи викрасти. І якщо до ранку нічого не стане відомо, я якось зв'яжуся з генералом та розкажу, що хлопець зник. Саме в такому стані я провела пів ночі, і сама не помітила, як майже під ранок заснула...