Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

Я сам не розумію, що на мене найшло тоді, адже я просто розвернувся та пішов. Мав би просто попросити пробачення в Кари й нормально поговорити. Але ж ні, тут спрацювала якась особлива гордість, яка змушувала забути про те, що в першу чергу я чоловік. І от результат, тепер я просто пішов в нікуди, аби трохи подумати. Всю ніч я просидів в машині неподалік від будинку, адже просто не знав куди мені поїхати. Хотілося побути одному. Важкувато було керувати машиною, адже моя рука все ще була зламаною. Та все ж мені вдалося. 

Взагалі, Кару можна було зрозуміти, адже я досі не наважився розповісти про все батькові. Звичайно, в дівчини з'являються сумніви, що я щось відчуваю до неї. І я сам винен в цьому. Однак для мене це все складно. Я не хочу робити боляче своїй дружині, але краще розповісти про все, коли це завдання завершиться. Тоді мені, можливо, доведеться піти з ФБР і знайти більш спокійну роботу, аби не наражати на небезпеку свою родину.

Я кохаю цю дівчину, і маю зробити все задля того, аби вона була щаслива. Принаймні, я постараюся зробити це. Кара подарувала мені справжню родину, і я маю бути вдячний їй за все, а не йти так просто після першої ж сварки. Напевно, просто я не знав як правильно вчинити в цій ситуації. Проте тепер я прийняв рішення.

Заїхавши в кав'ярню, я купив її улюблену каву та круасан, а також захопив у магазинчику поряд букет її улюблених квітів. Як колись казав мій рідний батько, перед жінкою завжди треба красиво вибачатися. І він вмів це, адже завжди притягував увагу протилежної статі. Це єдине, що було хорошого в ньому. Принаймні з того, що я пам'ятав.

Коли я приїхав додому, Марк лише посміхнувся, подивившись на мене. Інколи мені здається, що цей старий хитрун про все знає і просто веде якусь свою особливу гру. От тільки я ніяк не можу зрозуміти його. Єдине в чому я впевнений — він хоче справжнього щастя для своєї онучки. І якщо я все ще тут, то значить я успішно справляюся з цим завданням.

Увійшовши в кімнату, я поклав квіти та сніданок на столик. Кара ще спала в нашому ліжку. Вона так і лягла в одязі, стискаючи телефон. Ні, ну чому я навіть не подзвонив їй. Дівчина явно хвилювалася за мене. Можливо, я і справді її не заслуговую. Але чомусь вона обрала саме мене. І я маю робити все, аби лише Кара була щасливою. Тому, я обережно потягнувся до неї та поцілував в щоку. Вона ж лише заворушилася, явно не бажаючи полишати світ снів.

- Каро, кохана, прокидайся. - прошепотів я, гладячи дівчину по щоці.

- Тоні? - пробурчала вона.

Важко, проте їй вдалося відкрити очі. І наступне, що я відчув, це дуже міцні обійми, що буквально звалили мене з ніг. Кара навіть і не думала на мене ображатися, адже занадто сильно кохала. Неймовірна жінка.

- Як я рада, що з тобою все добре. Будь ласка, більше ніколи не залишай мене. - швидко проговорила вона. - Я кохаю тебе, і ця наша сварка... Пробач мені, я не мала так себе поводити.

- Це ти мені пробач. - я не випускав її з обіймів. - Я не мав так реагувати. Нам треба було просто поговорити. Я обов'язково розкажу все батькові. Просто... - я намагався правильно сформулювати. - Я хочу зробити це все тоді, як закінчиться завдання. Аби ніщо не впливало на наші стосунки.

- Я розумію, і я згідна почекати. - вона відсунулася трохи від мене. - Тільки будь ласка, більше так не йди.

Я не втримався та притягнув її у свої обійми, ніжно поцілувавши. В сімейному житті без сварок не буває, однак треба знаходити в собі сили і йти миритися, якщо ми не хочемо втратити одне одного. Я це дуже добре зрозумів, коли сидів в машині та думав. Такі проблеми бувають у всіх, головне не складати руки. Коли ми закінчили поцілунок, то обоє важко дихали. Аж тут я згадав дещо.

- Ось, тримай. - я протягнув їй букет. - Скажімо так, це мій спосіб вибачитися перед тобою. А ще я приніс сніданок — твою улюблену каву та круасани.

- Ти знаєш, що ти найкращий у світі чоловік? - посміхнулася Кара. - І мені дуже з тобою пощастило, адже я тебе справді кохаю.

- А ти уявляєш яку ми історію будемо розказувати нашим дітям? - спитав я, коли ми сіли снідати. - Тільки, думаю деякі моменти доведеться пропустити. Наприклад, в якому стані ми з тобою одружувалися.

- А ти вже і про дітей задумуєшся? - цілком серйозно спитала вона. 

Насправді я ще поки точно не готовий до ролі батька, адже просто не уявляю як це виховувати когось. Та з часом все можливо. Я от дуже хотів донечку, яка буде схожа на Кару. Я б навчив її фокусам та битися, а потім повів у школу. Це так мило, однак ще зарано і справді планувати це. Тим паче доки я працюю в ФБР.

- В перспективі через пару років. - посміхнувся я. - Чи ти проти?

- А чому би й ні? Нам одного клоуна в домі замало, потрібно ще маленьких. - розсміялася Кара. - Ото буде весело.

Не варто забувати, що в Кари досить колючий характер. Але це мене в ній і приваблює. Вона не намагається виставити себе в кращому вигляді, а залишається справжньою. Саме це і підкупляє. І саме за це я її і покохав. Цікаво, а за що вона мене кохає? Я ж ніби ніякими особливими якостями не вирізняюся. Проте, кохають не за щось. Принаймні, мені так здається...