Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

був містом з двадцятьма тисячами мешканців у часи Сарґона, близько 2300 років до н. е., і містом-привидом через сто років. У пошуках пояснень геологи з Вайсового гурту з мікроскопічних досліджень осадів виявили, що саме перед 2200 роком до н. е. в ґрунті Тель Лейлана та сусідніх стоянок різко побільшав вміст пороху. Іригаційні канали замулилися, можливо, через поменшання дощів, і люди полишили ці місця.

За тисячу миль звідти, в долині Нілу, щось також пішло не так. В оповіді про Йосипа фараон покладався на тлумачів снів, що передбачали результати землеробства, а справжні фараони мали пристроя під назвою нілометр, що міряв рівні повеней і заздалегідь попереджав про добрі та погані врожаї. Написи з записами деяких його показів свідчать, що близько 2200 року до н. е. повені різко поменшали. Єгипет також сухішав.

Давніше, близько 3800 років до н. е., сухіша погода піднесла Урук до величі й спричинила війни, що об'єднали Єгипет. В складнішому, взаємопов'язаному світі кінця третього тисячоліття до нової ери полишання міст, як-от Тель Лейлана, означало також зникнення торгівлі, а від неї залежали ще й аморити та азійці. Це було, наче якби брати Йосипа прийшли до Єгипту купувати зерно й нікого там не побачили. Вони могли б повернутися до Хеврона і сказати батькові, що він має голодувати, або могли б піти далі у фараонові землі, торгувати чи працювати за харчі, коли це було можливо, і битися за них чи красти, коли заробити їх було неможливо.

За інших обставин акадська та єгипетська міліція могла б придушити таких зайд (економічних мігрантів чи злочинців, залежно від вашого кута зору), але близько 2200 років до н. е. такі озброєні формування розпадалися самі. Деякі месопотамійці бачили в акадських королях жорстоких завойовників, і, коли у 2190-і роки до н. е. боговитий за припущенням Шаркалі-шарі не впорався з посталими проблемами, багато жрецьких родин вирішили не мати з ним справи. Його армії розтанули, генерали проголосили себе королями, банди аморитів захопили цілі міста. Менш ніж за десять років імперія розпалася. Кожне місто само дбало про себе. Шумерський літописець писав: "Хто тоді був королем? А хто не був королем?"[96]

В Єгипті нагромаджувалася напруга між двором та аристократією. Король Пепі II, що сидів на троні протягом шістдесятьох років, виявився нездатним впоратися з викликами. Поки члени його двору інтригували проти нього та один проти одного, локальні еліти взяли справу в свої руки. На той час, коли близько 2160 року до н. е. заколот посадив на трон нову династію, в Нижньому Єгипті вже були десятки незалежних володарів та некеровних азійських банд, що грабували селян. Що ще гірше, у громадянську війну з фараоном Нижнього Єгипту час від часу втручалися високі жерці великого храму Амона в Тебах, що далі набували дедалі величніших титулів.

Десь на 2150 рік до н. е. Єгипет та Акад розпалися на кишенькові державки, що билися з вигнанцями та між собою за частки поменшалого продукту, виробленого в землеробських господарствах. Деякі воєначальники процвітали, але загальна інтонація кількох збережених текстів розпачлива. У деяких текстах бачимо натяки на те, що криза мала відгук і поза осередком. Археологам важко сказати, коли події в одному регіоні пов'язані з тим, що відбувається в іншому й ніколи не можна недооцінювати можливість простого збігу. Проте важко не помітити ширшу картину в пожежах у найбільших будівлях Греції; загибелі мальтійських храмів та спустошенні іспанських берегових фортець, все це від 2200 до 2150 року до н. е.

Більші, складніші системи західного осередку залежали від регулярних потоків людей, товарів та інформації, а раптові зміни, як-от сухіша погода в Тель Лейлані чи стареча неспроможність Пепі, їх переривали. Руйнації, як-от посуха та міграція після 2200 року до н. е., не мали спричинити хаосу але вони ефективно крутили історичну рулетку Могло трапитися будь-що, принаймні протягом короткого часу Якби Пепі мав радника, подібного до Йосипа, він міг би перетворити важкі часи на свою перевагу; якби Шаркалішарі вів розумнішу політику щодо своїх генералів та жерців, його імперія, можливо, протрималася б. Натомість головним наслідком у Месопотамії було те, що місто Ур скористалося з колапсу Акаду й утворило нову імперію, меншу за Акадську але ліпше нам відому завдяки примусовим чиновникам, що видавали дуже багато податкових квитанцій. Вже оприлюднено сорок тисяч, і ще тисячі чекають вивчення.

Шульґі, що посів трон Уру 2094 року до н. е., проголосив себе богом та запровадив культ особи. Він навіть дав Урові нову музичну форму, "Гімн Шульґі", що вихваляв його майстерність в усьому, від співів до пророцтв, і робив його зловісно схожим на північнокорейського диктатора-актора Кім Чен Іра. Проте, попри всі таланти Шульґі, по його смерти 2047 року до н. е. його імперія протягом кількох років також вибухнула ізсередини. У 2030-і роки грабіжницькі напади стали такою серйозною проблемою, що Ур відгородився від аморитів стомильною стіною. 2028 року міста все одно почали виходити з податкової системи Уру і близько 2020 року державні фінанси зазнали краху. Як повтор падіння Акаду, почав лютувати голод, коли деякі генерали спробували реквізувати зерно на потреби Уру, а інші оголосили себе незалежними. У шумерській поемі Плач за Уром читаємо: "Голод заполонив місто, як вода. Люди хапають повітря, наче оточені водою. Король важко дихає в своєму палаці, сам-один, його люди покидали зброю..."[97]. 2004 року до н. е. нападники сплюндрували Ур і забрали його останнього короля у рабство.

Месопотамія розпалася, водночас Єгипет знову об'єднався. 2056 року до н. е. у Тебах високі жерці Верхнього Єгипту, що тепер діяли як самодостатні королі, перемогли своїх основних суперників, а 2040 року встановили панування в усій долині Нілу. На 2000 рік до н. е. західний осередок мав майже такий самий вигляд, як за тисячу років до того, з Єгиптом, об'єднаним під владою богокороля, і Месопотамією, поділеною на міста-держави під владою королів, що в найліпшому випадку були лише богоподібними.

Тоді, понад чотири тисячі років тому, розмитий дикий рух західного осередку наочно виявив деякі фундаментальні сили суспільного розвитку. Суспільний розвиток не є подарунком чи закляттям, що наклав на людство Кларків моноліт чи фон-Денікенові чужинці. Це щось таке, що ми робимо самі, але не на свій власний розсуд. Як я писав у вступі, основою є те, що ми ледащі, жадібні та лякливі й завжди шукаємо легших, вигідніших чи безпечніших способів робити різні речі. Від піднесення Уруку до Тебійського другого об'єднання Єгипту лінощі,