Читати книгу - "Доктор Фаустус"

у так званому Червоному домі на Променаде, а юридичний — у Collegium Beatae Virginis[176] на моїй Петерштрасе, де я, тільки-но злізши з поїзда, знайшов собі придатне житло. Приїхав я зразу після обіду, лишив свої речі в багажній коморі, пішов, наче мене хто повів, саме на цю вулицю, побачив на ринві картку, подзвонив і зразу домовився з огрядною господинею, яка говорить страхітливою мовою, про винайм двох кімнат на першому поверсі. Було ще так рано, що я, цікавий, як кожен, хто вперше приїздить до чужого міста, до вечора встиг його оглянути майже все. Цього разу мене справді водили — проводарем був служник, що приніс мені з вокзалу мій подорожній мішок. Через нього я й ускочив у халепу, про яку вже згадував і ще, мабуть, розповім тобі.

Коли я сказав, що поставлю рояль, господиня теж не зчинила ґвалту: вони тут призвичаєні до такого. Та я й не дуже ним її оглушую, бо переважно гаю свій час на теорію, сиджу над книжками і всілякою писаниною, самотужки вивчаю harmoniam і punctum contra punctum[177], тобто під наглядом і керівництвом amici[178] Кречмара, якому через кожні кілька днів приношу наслідки своєї праці і своїх вправ для похвали й огуди. Страшенно зрадів чоловік, коли я прийшов, кинувся мене обіймати за те, що я виправдав його довір'я. Але не хоче й чути про мій вступ до консерваторії, ні до великої, ні до Газе, де він викладає, мовляв, там атмосфера не для мене, мені треба робити так, як старий Гайдн, що ніколи не мав учителя, а дістав собі «Gradus ad Parnassum»[179] Фукса[180] і якусь тодішню музику, головним чином гамбурзького Баха, і на цьому опанував як слід своє ремесло. Між нами кажучи, від гармонії я позіхаю зате над контрапунктом відразу оживаю, можу придумати силу цікавих штук на цьому чарівному терені, я, мов одержимий, веселий одержимий, розв'язую нескінченні проблеми і маю вже цілий стос смішних вправ на конони й фуги, за які мене майстер дуже хвалив. Це продуктивна праця, вона будить уяву і спонукає до винахідництва, а гра в доміно з акордами без теми, по-моєму, ніякому дурневі не потрібна. Хіба всі ці премудрощі — затримування, перехідні ноти, модуляції, засновки і бекари не краще вивчати на практиці, на слух, на своєму власному досвіді й на своїх знахідках, ніж по книжках? Per aversionem[181], механічне розмежування гармонії і контрапункту — дурниця, позаяк вони неподільно злиті одне з одним, і вивчати їх кожне окремо не можна, вивчати можна тільки ціле, а саме: музику, наскільки її можна вивчити.

Отже, я старанно вчуся, zelo virtutis[182], можна сказати, аж занадто старанно, бо ще слухаю в університеті історію філософії в Лаутензака, а також енциклопедію філософських наук і логіку в славетного Берметера. Vale. Jam satis est[183]. На цьому я доручаю Вас Господу Богові, що дбає про Вас і про всі невинні душі. «Ваш покірний слуга», — як казали в Галле. Після моїх слів про халепу, в яку я вскочив, і про мої стосунки з сатаною, тобі страшенно кортить дізнатися, що ж зі мною було: та нічого особливого. Тільки того першого вечора в Лейпцігу мене хтозна-куди завів отой служник — парубійко з виставленою вперед спідньою щелепою, підперезаний мотузкою, в червоному кашкеті з мідяною бляшкою, в плащі і з хтозна-якою вимовою, як усі тутешні люди. Мені здалося, що він трохи схожий на Кульгавве своєю борідкою, а тепер я думаю, що навіть дуже схожий, чи, може, він став такий у моїх спогадах, — правда, він був кремезніший і огрядніший, бо любив пиво. Він відрекомендувався мені гідом, та й бляшка на кашкеті доводила це, а також кілька французьких і англійських висловів, які він вимовляв страхітливо: «peaudiful puilding»[184] і «antiquide exdremement inderessant»[185].

Item, ми домовилися про ціну, і парубійко за дві години все мені показав і всюди мене обводив: до церкви Святого Павла з дивно плутаними переходами, до церкви Святого Томаса задля Йоганна Себастіана й до церкви Святого Йоганна, де він похований, — біля цієї церкви споруджено також пам'ятник Реформації і побудовано нову філармонію. На вулицях було весело, бо, як я вже сказав, осінній ярмарок іще не скінчився, з вікон довколишніх будинків звисали всілякі хоругви й полотнища, які рекламували хутра та інші товари, всюди кишіло людьми, особливо в центрі, біля ратуші, де той парубійко показав мені королівський палац, Ауербахів заїзд і башту Плайсенбургів, що збереглася до наших часів: там Лютер проводив диспути з Екком[186]. А далі тиснява й штовханина в тісних вуличках за Ринковим майданом, старовинних, зі стрімкими гостроверхими дахами, з критими подвір'ями й переходами, де розташовані комори й льохи. Все це, мов лабіринт, вздовж і впоперек пов'язане між собою і все напхане товарами, а люди, що товчуться там, дивляться на тебе екзотичними очима й говорять мовами, яких ти зроду не чув. Тебе теж заражають хвилюванням, і тобі здається, що живчик світу б'ється у твоєму власному тілі.

Помалу смеркло, засвітилося світло, вулички спорожніли, я стомився і зголоднів. «А наостанці покажіть мені готель, у якому я міг би попоїсти», — сказав я провідникові. «Добрий?» — спитав він і підморгнув. «Добрий, але не дорогий», — відповів я.

Він веде мене до будинку в завулку за головною вулицею. Поруччя на сходах, що ведуть до дверей, — мідяне і майже таке саме блискуче, як бляшка в нього на кашкеті, а ліхтар над дверима майже такий червоний, як той кашкет. Я розраховуюся, він бажає смачного і йде собі. Я дзвоню, двері автоматично відчиняються, і в передпокої мене зустрічає видженджурена мадам з яскраво підмальованими щоками і зразком жовтуватих перлів на ситій шиї, майже ґречно вітається зі мною, радісно щебече, лащиться, наче я гість, якого чекають не дочекаються, засипає мене компліментами й наказує портьє провести мене до мерехтливої кімнати з кріслами в чохлах, з кришталевою люстрою, зі світильниками по боках дзеркал і шовковими канапами, на яких сидить шестеро чи семеро, я добре не порахував, німф, дочок пустелі, морф, склянівок[187], есмеральд, скупо вбраних у прозорий тюль, газ і стеклярус, коси короткі, розпущені й накручені, груди напудровані руки в браслетах, і дивляться на тебе очікувально, блискучими від хіті очима.

Не на тебе дивляться, а на мене. Той парубійко, брезклий від пива Кульгавве, привів мене в бордель! Я стою,