BooksUkraine.com » Сучасна проза » Нестерпна легкість буття 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

167
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Нестерпна легкість буття" автора Мілан Кундера. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 70
Перейти на сторінку:
зібрання проводиться лише англійською мовою, якщо в залі присутні і французи?»

Американці були вкрай здивовані таким зауваженням, але, не перестаючи всміхатись, погодилися з тим, щоб усі виступи перекладали двома мовами. Перше ніж продовжити збори, довелося довго шукати перекладача. Тепер кожна фраза звучала англійською й французькою, тож зібрання стало вдвічі, якщо не більше, довшим, бо всі французи, знаючи англійську, перебивали перекладача, виправляючи його і сперечаючись із ним майже про кожне слово. Зібрання досягло свого апогею, коли на сцену вийшла відома американська актриса. Заради неї до зали ввалилася велика група фотографів та операторів, і кожен склад, вимовлений акторкою, супроводжувався клацанням апарата. Актриса говорила про страждання дітей, про варварство комуністичної диктатури, про право людини на небезпеку, про загрозу, що нависла над традиційними цінностями цивілізованого суспільства, про недоторканну свободу людської особистості й про президента Картера, якого глибоко засмучує те, що діється в Камбоджі. Останні слова вона вимовляла крізь сльози.

У цю хвилину підвівся молодий французький лікар з рудими вусами й почав вигукувати: — Ми тут для того, аби йти лікувати умираючих людей! Ми тут не заради слави президента Картера! Нічого тут влаштовувати цирк американської пропаганди! Ми прийшли сюди не протестувати проти комунізму, а лікувати хворих!

До вусатого лікаря враз приєдналися й інші французи. Наляканий перекладач уже не наважувався перекладати те, що вони казали. А двадцять американців на сцені знову дивилися на них з доброзичливими усмішками, і багато хто ствердно кивав головою. Один навіть підняв угору кулак, оскільки знав, що європейці люблять піднімати кулаки у хвилину колективної ейфорії.16

Але хіба взагалі можливо, щоб ліві інтелектуали (бо ж саме до них належав лікар з рудими вусами) ладні були виступити проти інтересів однієї з комуністичних країн, адже комунізм завжди вважався частиною лівого руху?

Коли злочини країни, що звалася Радянський Союз, стали надто скандальними, перед лівими відкрились дві можливості: або плюнути на своє попереднє життя і припинити марширування, або вважати (з більшими чи меншими сумнівами) Радянський Союз однією з перешкод Великого Походу і марширувати далі.

Я вже сказав: те, що лівого робить лівим, є кіч Великого Походу. Ідентичність кіча обумовлюється не політичною стратегією, а образами, метафорами, словами. Отже, можна порушити звичку і марширувати проти інтересів тієї чи іншої комуністичної країни. Проте не можна замінити одне слово іншими словами. Можна погрожувати кулаком в’єтнамській армії, але не можна вигукувати на її адресу: «Ганьба комунізму!» Бо «Ганьба комунізму!» — це лозунг ворогів Великого Походу, і той, хто не хоче втратити своє обличчя, мусить лишатися вірним чистоті власного кіча.

Я кажу це лише задля того, щоб пояснити непорозуміння між французьким лікарем і американською актрисою, яка в своєму егоцентризмі гадала, що стала жертвою заздрощів чи женофобії. Насправді ж француз виявив тонке естетичне чуття: слова «президент Картер», «наші традиційні цінності», «варварство комунізму», належали до словника американського кіча й не мали нічого спільного з кічем Великого Походу.17

Наступного дня всі посідали в автобуси й поїхали через увесь Таїланд до камбоджійських кордонів. Увечері вони дісталися до маленького села, де було винайнято кілька будиночків на палях. Річка, що загрожувала паводками, змушувала людей жити нагорі, тоді як унизу, поміж палями, копошилися поросята. Франц спав у кімнаті з чотирма професорами. В його сон знизу вривалося рохкання кабанів, а збоку — хропіння відомого математика.

Уранці всі знову посідали в автобуси. Вже за два кілометри до кордону проїзд було заборонено. Вузеньку дорогу, що вела до прикордонного переходу, охороняли війська. Тут автобуси зупинилися. Вийшовши з автобусів, французи з’ясували, що американці й тут їх випередили і, вишикувавшись, уже стали на чолі колони. Настав найтяжчий момент. Знову покликали перекладача, і розгорілась довга суперечка. Нарешті дійшли згоди: на чолі колони став один американець, один француз та камбоджійська перекладачка. За ними рушили лікарі, а вже потім усі інші; американська актриса опинилась аж у хвості. Дорога була вузька, а з обох боків простяглися мінні поля. Вони раз по раз наражалися на загородження: два бетонні блоки з колючим дротом, а поміж ними вузький прохід. Доводилося йти вервечкою. Метрів за п’ять перед Францом ішов відомий німецький поет і поп-співак, що написав уже дев’ятсот тридцять пісень за мир і проти війни. Він ніс на довгій тичці білий прапор, який чудово пасував до його чорної бороди і вусів, вирізняючи його в натовпі.

Уздовж цієї колони метушилися фотографи й кінооператори. Клацаючи і фуркочучи своїми апаратами, вони забігали наперед, зупинялися, відступали на кілька кроків назад, присідали навпочіпки, а тоді, підвівшись, бігли далі. Вони раз у раз вигукували ймення якоїсь знаменитості чоловічої або жіночої статі і, коли ті мимоволі озирались у їхній бік, натискали на спуск.18

Назрівала якась подія. Люди, сповільнюючи ходу, озиралися назад. Американська актриса, відтиснута у хвіст колони, не схотіла більше терпіти приниження й пішла в атаку. Вона кинулася вперед. Це було схоже на п’ятикілометровий забіг, коли бігун, який досі ощадив сили і лишався в кінці групи, раптом виривається вперед і випереджає усіх учасників змагань.

Чоловіки, розгублено посміхаючись, відступили, щоб забезпечити славетній бігунці перемогу, але жінки кричали: — Станьте в стрій! Це вам не парад кінозірок!

Актриса не дала себе залякати й бігла далі вперед разом із п’ятьма фотографами та двома кінооператорами.

Раптом одна француженка, професорка-лінгвіст, схопила актрису за зап’ясток і сказала їй (жахливою англійською мовою): — Це колона лікарів, які мають намір лікувати смертельно хворих камбоджійців, а не спектакль для кінозірок!

Актрисі забракло сили вирвати зап’ясток, затиснутий у руці професорки-лінгвіста.

Вона сказала (чудовою англійською): — Ідіть під три чорти! Я брала участь уже в сотні таких походів! Головне — щоб було видно зірок! Це наша робота! Це наш моральний обов’язок!

— Гівно,— відказала професорка-лінгвіст (чудовою французькою). Американська актриса зрозуміла її і розплакалась.

— Будь ласка, не рухайся,— гукнув їй кінооператор й опустився перед нею на коліна. Актриса втупилася в об’єктив, і сльози котилися по її лиці.19

Професорка-лінгвіст нарешті випустила зап’ясток американської актриси. У цю мить її гукнув німецький співак з чорною бородою і білим прапором. Американська актриса ніколи про нього не чула, та оскільки у хвилину приниження стала чутливішою до проявів симпатії, аніж звичайно, підбігла до нього. Співак перекинув держално прапора у ліву руку, а правою обійняв її за плечі.

Довкола актриси й співака все ще плигали фотографи та оператори.

Відомий американський фотограф намагався впіймати видошукачем обидва їхні обличчя разом із прапором, але нічого не виходило: древко було надто довгим. Він

1 ... 57 58 59 ... 70
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпна легкість буття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестерпна легкість буття"