Читати книгу - "Князь Єремія Вишневецький"

- Тепер закочуйте рукави та хватайте по десятку отих гультяїв та бунтарів, - крикнув Єремія.

Жовніри одлучили од стовпища десять чоловіка. Єремія звелів розп'яти їх на десяти стовпах. Нещасливим міщанам підняли руки вгору, поприбивали кілками та цвяшками долоні до колодок і позакопували колодки в землю рядком. Чоловіки закричали й застогнали.

Князь звелів прив'язати другий десяток міщан до стовпів і лупити з їх живцем шкуру смугами. Жовніри позакочували рукави й почали черкати ножами по спинах та оддирати шкуру смугами. Мученики за Україну кричали та стогнали. Серед натовпу почулись крики й плач. Боязкі жидки вейкали од страху, виглядаючи з вікна. Жидівки й молодиці мліли й падали на землю.

- Мучте їх! Ріжте! Катуйте! щоб вони почували, як їх мучать, - кричав Єремія і все крутився конем поміж рядками стовпів, де корчились в муках безталанні немирівці.

Кров дзюрчала, стікала патьоками на землю. На землі червоніли цілі калюжі людської крові. Жовніри баблялись в крові, неначе різники, навкруги обляпані кров'ю, замазані й забагнені червоними бризками. Єремія знущавсь над немирівцями і очевидячки милувався тією картиною, зганяючи злість. Очі горіли й світились якоюсь дикою веселістю, радісною помстою, неначе він бавився на пишному бенкеті, серед веселих гостей за кубком венгерського вина в руках. Якась сатаняча радість бризкала бризками з його здорових чорних очей, як він оглядав рядки покривавлених, порізаних своїх жертв, водив очима по обдертих спинах, по кривавих смугах, що висіли стружками та стьожками і досягали до землі.

- Так вам і треба, бунтарям, схизматикам! Ото слухайте мене й панів. Це вам за те, що не корились мені! Мучте їх гірше! Хапайте й штрикайте й тніть ножами глибше! - кричав несамовито Єремія і все крутився конем то назад, то наперед.

Кінь прихкав, ставав гопки, одвертався од стовпів, од кривавих тіл, неначе страхався того страшного видовища. Єремія ледве здержував баского коня за поводи. Вітер гойдав червоні стружки та покривавлені смуги шкури на живих людях. Забагнені кров'ю руки в жовнірів лисніли на сонці. Кінь, очевидячки, харапудився од такої страшної картини, а князь Єремія з дикими очима не лякався, а ще гірше злостував на міщан.

Облуплених міщан покинули, поприв'язуваних до стовпів, щоб вони конали в муках. Князь Єремія гукнув на жовнірів, щоб вони вхопили ще один десяток міщан. Одних понастромлювали на залізні палі, других повішали на шибеницях. Кільки чоловіків розпиляли пилками, порозрубували сокирами пополовині. Серед майдану вже добре розгорілось багаття. Казани з водою закипіли і окріп вже вбивався в ключі.

- Тепер ведіть до казанів найперших приводців. Роздягайте їх, позв'язуйте їм ноги та поливайте окропом! Нехай знають, як бунтуватнсь проти Польщі, проти князя Вишневецького, - кричав Єремія.

Нещасливих міщан пороздягали, пов'язали їм руки, забили ноги в диби. Жовніри забрали довгі черпаки і почали черпати з казанів окріп та поливати їх зверху кип'ятком. Піднявся страшний крик попечених, що проникав до серця тих людей та жидів, котрі дивились на ту страшну смерть. Безталанні мученики корчились, побивались, а жовніри черпали окріп і все поливали їх зверху по всьому тілі од ніг до голови. Усі глядачі, міщани й жиди закричали й застогнали, неначе й їх самих хто поливав окропом. Декотрі пробились поміж рядами жовнірів і кинулись навтеки. Жовніри хапали їх, били й штурхали списами і гнали на середину майдану. Багацько жидів впало на землю в корчах. А князь Єремія неначе сказивсь, ганяв конем та все кричав:

- Поливайте їх частіше! Не шкодуйте окропу! Мучте їх гірше, щоб почували, як їх катують.

Сонце звернуло з півдня й шкварило немилосердно. Од здорового багаття лився жар по усьому майдані. Усей майдан був залитий кров'ю. Земля червоніла, неначе після великого бойовища або коло здорових різниць. Свіжа кров стояла калюжами і парувала на гарячому сонці. Увесь майдан неначе стогнав і кричав в страшних муках, неначе стогнала сама земля, проминута кров'ю та муками. Густий дим од багаття високо гнався в синє небо. Майдан став схожий на страшний жертовник вавілонських богів. Здавалось, ніби Єремія вернувся в ті давні варварські часи і приносив страшні жертви Ваалові та Молохові: то були й справді жертви - польським панам. Вже самі кати потомились, вже сокири і пилки пощербились та повизублювались. Жовніри купались в своєму поті та гарячій людській крові. Майдан став пеклом. Втомився й сам перший кат князь Єремія і пішов одпочивати.

Другого дня вранці він накликав міщан ї промовив до їх:

- Бачили муки ваших схизматиків приводців, що підбивали вас встати на Польщу та на мене? Оттак я вчиню й вам усім, як ви пристанете до Хмельницького або до Кривоноса. Тепер я вам дарую провину і прощаю. Видайте моїм драгунам харчі. Ідіть додому і заказуйте й десятому приставати до новаків.

Міщани поклонились князеві, але не подякували йому за ласку. Кожний з їх нишком проклинав князя Єремію і тільки й мав на думці якнайшвидше пристати до козаків на згубу Єремії й усім польським панам. Кожний тільки й мав на думці помститись.

Виїхав Єремія з міста, забравши провіант. Він покинув у Немирові дві сотні своїх драгунів, щоб вони стерегли місто од козаків.

Тільки що Єремія виступив з міста, міщани кинулись на майдан. Одні впізнавали між мучениками своїх батьків, другі шукали своїх синів та братів. Молодиці й дівчата голосили. Не одна мати припадала до ніг розп'ятого сина, не одна дівчина проливала сльози, припадаючи до ніг посадженого на палю милого. Заплакав, заголосив усей майдан, неначе він став кладовищем, де разом ховали десятки й сотні мерців.

Чоловіки здіймали замучених з хрестів, з шибениць, з залізних паль і зносили на кладовище. Не було кому одправляти похорон. Єремія промайнув над Немировом, неначе страшна чорна пошесть, і, неначе чума, повійнув смертю над безщасним містом, покинувши за собою сльози та голосіння та калюжі людської крові.

Поховавши й оплакавши мучеників, немирівці зараз послали потаєнці од жовнірів своїх посланців до Брацлава, де стояли козаки, і закликали їх до Немирова. Козаки й недовго гаялись і прийшли незабаром. Міщани одчинили їм ворота і вкупі з козаками кинулись на польських драгунів. Драгуни бились на одчай і усі полягли головами. Спасся якось тільки один драгун, вискочив з Немирова й дав звістку князеві Єремії. Єремія тоді вже був напоготові виступити з військом на Кривоносову ватагу.

- Ну тепер нехай начуваються