Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

де воно знаходить аналогічні випадки. Лікар отримує чітке уявлення про те, як лікували пацієнтів зі схожими захворюваннями, достеменно прораховує всі супутні проблеми і остаточний результат лікування. Очевидно, що такий принцип підходу буде і ефективний, і зручний, і має забезпечити пацієнтові більше шансів на одужання. Саме такий майбутній сценарій і дає техно-оптимістам підстави сподіватися, що невдовзі на арені охорони здоров’я розпочнеться справжня революція.

А тепер припустімо, що лікар має фінансовий інтерес у діагностичній компанії, яка здійснює тести чи томографію. Або, приміром, шпиталь придбав собі практику цього лікаря і має в своєму розпорядженні обладнання для здійснення тестів. Ціни на тести та томограми майже не пов’язані з фактичною собівартістю цих послуг, оскільки вони вже перелічені в «ціновому еталоні», тож — як наслідок — забезпечують дуже високі прибутки. Щоразу, коли лікар торкається сенсорного екрана, це все одно, що він карбує ще одну монету.

Так, наразі цей приклад є уявним, утім існує безліч даних, які свідчать, що нові технології в сфері охорони здоров’я часто призводять до зростання витрат, а не до покращення продуктивності й ефективності надання медичних послуг. Головна причина цього криється у відсутності ефективного ринкового механізму ціноутворення, який був би рушієм підвищення ефективності надання медичних послуг та зниження ціни на них. За відсутності ринкового конкурентного тиску постачальники часто вкладають гроші в технології, призначені радше для збільшення доходів, а не підвищення ефективності, а там, де підвищення ефективності все ж відбувається, вони просто привласнюють надприбутки замість того, щоб знизити ціни.

Яскравим прикладом того, як інвестиції в новітні технології стають рушієм роздування цін у сфері медичних послуг, є обладнання для «протонної променевої терапії», яке шпиталі беруть на озброєння для лікування раку простати. У своїй статті за травень 2013 року Дженні Ґолд з видання Kaiser Health News зазначила, що «попри зусилля, спрямовані на обмеження зростання витрат на медичні послуги, шпиталі все одно похапливо будують центри з дорогою новою технікою, навіть незважаючи на відсутність свідчень про те, що ці нові пристрої працюють краще за попередні, які обходилися значно дешевше» [29]. У цій статті йдеться про один з таких центрів «протонної терапії»: це — «гігантська споруда суціль з бетону завбільшки з футбольне поле, і на ній написана ціна 200 млн доларів». Сенс застосування цієї дорогої нової технології полягає в тому, що вона є менш радіоактивною, а отже — менш шкідливою для пацієнта, однак дослідження не виявили жодних доказів, що протонна терапія забезпечує пацієнтам кращі результати, ніж значно дешевші методи лікування [30]. Експерт з проблем охорони здоров’я Єзекіль Емануель зауважує: «ми не маємо свідчень про те, що ці технології конче необхідні нам під час надання медичної допомоги. Вони створені просто для отримання прибутку» [31].

Мені видається цілком очевидним, що американський народ мав би більший зиск від того, коли масштабна технологічна дестабілізація сталася б у сфері охорони здоров’я, а не, скажімо, в галузі швидкого харчування. Зрештою, зниження цін і підвищення ефективності надання медичних послух в системі охорони здоров’я неодмінно спричиниться до покращення й подовження життя людей. А дешевша їжа легко може призвести до зворотного.

Одначе галузь швидкого харчування має функціональні ринки, натомість сфера охорони здоров’я їх не має. Допоки така ситуація існуватиме й надалі, підстав для оптимізму майже не знайдеться, і одній лише прогресивній технології навряд чи вдасться загнуздати стрімке зростання вартості медичних послуг. З огляду на таку реальність, мені хотілося б трохи відволіктися від нашого технологічного дискурсу і запропонувати дві альтернативні стратегії, які, можливо, допоможуть скоригувати дисбаланс впливу між страхувальниками та постачальниками і, маю надію, уможливлять те партнерство між ринками й технологією, на яке ми покладаємо сподівання.

Консолідувати галузь і ставитися до медичного страхування як до комунальної послуги

Одним з головних висновків, що неминуче випливає з аналізу цін, які правлять постачальники, полягає в тому, що Medicare — державна програма для людей віком понад шістдесят п’ять років — є, поза всяким сумнівом, найефективнішим з напрямів у системі охорони здоров’я. Як зазначає Стівен Брілл, «Допоки ви не перебуваєте під захистом Medicare, ринок медичних послуг — це ніякий не ринок. Це — ризикована випадковість». Введення в дію Закону про доступне медичне обслуговування (Obamacare), безсумнівно, поліпшить становище, принаймні тих людей, які раніше не мали медичної страховки. Та в плані активного обмеження вартості шпитальних послуг цей закон малоефективний, бо натомість роздуті ціни перемістяться до страхувальників, а потім, як наслідок, до платників податків у вигляді субсидій, запроваджених, щоб зробити страхування здоров’я доступнішим для людей зі скромними доходами.

Той факт, що Medicare відносно ефективно контролює витрати, що лягли на плечі пацієнтів, і водночас забезпечує істотне зменшення витрат на адміністрацію та вище начальство порівняно з приватними страхувальниками, засвідчує те, що цю програму слід просто поширити таким чином, щоб вона охопила всіх і кожного й, фактично, створила систему єдиного платника. Саме таким шляхом рухалася ціла низка розвинених країн — нині всі вони тепер витрачають на медичні послуги значно менше за Сполучені Штати і, зазвичай, досягають кращих результатів у таких статистичних показниках, як тривалість життя і дитяча смертність. Тимчасом як керована державою система єдиного платника підкріплюється і логікою, і фактами, не можна відвернутися від тієї реальності, що в Сполучених Штатах таку ідею не сприймає майже половина населення. Окрім того, запровадження подібної системи може, скоріш за все, призвести до занепаду майже всієї сфери приватного медичного страхування; тож таке запровадження видається малоймовірним з огляду на той величезний політичний вплив, який має ця галузь економіки.

На практиці завжди видається цілком зрозумілим, що системою єдиного платника має керувати держава, але ж в теорії так бути не повинно. Іще один спосіб розв’язання цієї проблеми може полягати в злитті всіх приватних страхових компаній в єдину загальнодержавну корпорацію, діяльність якої потім буде суворо контролюватися.