Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отже, пізнати самого себе, і відшукати себе самого, і знайти людину — одне і те ж.
Г. Сковорода (І, 155).…Похмурий початок листопада 1910 року. Не лише Росія, весь цивілізований світ, затамувавши подих, прислухається до биття пульсу Лева Толстого, чий життєвий шлях доходить кінця…
У ці дні в свідомості людей, у читацькій опінії поруч з постаттю великого старця з глибини часу випливає образ іншої леґендарної особистості: 3 листопада московська газета «Русское слово» друкує статтю белетриста й критика Алєксандра Ізмайлова «Дві леґенди (Лев Толстой і Григорій Сковорода)»[190].
А. Ізмайлов згадує, як пожвавішав Лев Миколайович, коли одного разу в їхній розмові було названо ім’я Сковороди.
«— Ах, ви знаєте Сковороду! — ніжно й радісно сказав він, як у розмові з незнайомим говорить людина про третього, обом знайомого й любого. — …Назагал же його забули, і так мало хто знає! А яка дивовижна особа! — І він продовжує з тією ж ніжністю: — Багато з його світогляду мені на диво близьке! Я нещодавно щойно ще раз перечитав його. Мені хочеться про нього написати. І я це зроблю».
Коментуючи ці толстовські висловлювання, автор статті пише: «Я особливо уважно придивлявся після цього до статей і сторіночок Толстого. Заледве навіть він не сказав тоді, що в нього вже почалася робота, зроблено начерки. Але, здається, я не помиляюся, — статті цієї не з’явилося».
Справді, такої публікації не було, А. Ізмайлов не помилився. Тимчасом Толстой свій намір все-таки здійснив. 22 травня 1907 року він занотовує в Щоденнику: «Написав учора про Сковороду». І того самого дня у «Кишеньковому щоденнику на 1907 рік»: «Писав Сковороду. Дуже добре». Останні слова, треба думати, означають не самооцінку, вони, ймовірніше, стосуються того, що Толстому стало відомо про Сковороду в процесі роботи. Це потверджує запис, зроблений у тому ж «Кишеньковому щоденнику» наступного дня: «Читав Сковороду. Прекрасно»[191].
Читав тоді Толстой, властиво, не самого Сковороду, а нарис Ніколая Ґусєва «Народний український мудрець Григорій Савич Сковорода», який вийшов у світ незадовго перед тим. Через два дні, 25 травня, Д. Маковіцький від його імені просить Ґусєва надіслати додатково «всі матеріали, які маєте про Сковороду»[192]. Зібрання творів філософа під редакцією Д. Багалія Толстой отримав на початку червня.
Якщо взяти до уваги, що перший толстовський запис про Сковороду — короткі, всього лише дванадцять рядків, біографічні відомості — зроблений ще 30 квітня, то виходить: протягом більш як місяця Толстой перебував під сильним враженням від того, що йому стало відомо про українського мисленника. Книжку Н. Ґусєва він вивчає уважно, про що свідчать численні позначки на примірникові, який зберігся. Певно, приблизно в цей час і відбулася його розмова з А. Ізмайловим.
У наведеному допіру щоденниковому записі від 22 травня згадці про Сковороду передує таке визнання: «Майже місяць нічого не записував. За цей місяць продовжував уроки з дітьми і підготовку до них…»
«Уроки з дітьми» — це заняття з селянськими хлопчиками Ясної Поляни, присвячені, головно, морально-релігійній тематиці. Почавши ці заняття в грудні 1906 року, Толстой ставився до них з великою серйозністю, ретельно готувався до кожного, занотовував думки, які хотів навіяти своїм опіканцям, шукав найкоротших шляхів до дитячого серця і розуму. Задля цього він прагне обіпертися на художню літературу, підбирає відповідні твори. «Збирав оповідання, зібрав 75», — читаємо в «Кишеньковому щоденнику» 6 квітня 1906-го. В процесі роботи народжувалися і власні творчі задуми: «Гюґо звабив у бажання художньої роботи» («Кишеньковий щоденник», 7 квітня)[193]. Саме переказом вірша В. Гюґо «Бідні люди», який він надзвичай високо поціновував, Толстой відкриває цикл оповідань для дітей. Далі йшли переказ казки X. К. Андерсена «Новий одяг короля» (у Толстого — «Царское новое платье»), оповідання самого Толстого «Федотка», «Старий у церкві», «Г. С. Сковорода» і «Блазень Палєчек». Толстой збирався включити ці твори до запланованого ним «Дитячого Кола читання», однак план не здійснився, і за життя письменника вони не були надруковані.
Не вишукуймо закономірностей там, де їх немає. Річ ясна, книжка Н. Ґусєва зовсім не обов’язково повинна була потрапити до рук Толстому, і то саме тоді, коли він був захоплений своїми моральними «уроками з дітьми». Але той факт, що він не відклав книжку, а захопився нею, властиво — особою Сковороди, його життям і вченням, і що це дало імпульс для написання спеціально розрахованого на дітей оповідання про українського філософа, вже ніяк не можна визнати випадковим. Зерно впало в наготовлений ґрунт. Як педагог Толстой ставив перед собою не вузькоутилітарні завдання, він не просто навчав дітей читанню та писанню, він навчав їх передовсім добру, справедливості, правді, любові до людей, осягненню сенсу й цілі життя — так, як він сам усе це розумів. Його уроки були уроками моральності, й тому він, природно, відчував велику потребу у високих моральних взірцях, у гідних наслідування прикладах життєвої поведінки, котрі були б і повчальними, й цікавими для дітей. Такий приклад Толстой побачив у Сковороді, в його вченні про те, як підпорядкувати своє життя голосу «розуму й сумління», причім приклад не абстрактний, не вигаданий, а такий, котрий взято з реальної дійсності, з історії, і тим особливо принадний.
Оповідання «Г. С. Сковорода» — це, по суті, стислий переказ книжки Н. Ґусєва. Толстой і не приховує, що послуговувався цим джерелом,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дух животворить… Читаємо Сковороду», після закриття браузера.