Читати книгу - "Списоносці"

Коронді тихо, але рішуче запитав:

— У вас болить голова, так же? Це й зрозуміло, адже хворієте на грип. Дозвольте допомогти вам?

— Прошу….

— Навіщо страждати, коли є надійні ліки, причому не угорські, — може ви й не вірите в угорську фармацевтичну промисловість, — а німецькі, західнонімецькі.

Райнаї мов зачарований стежив за руками підполковника. Коронді засунув руку в кишеню і не поспішаючи витяг білу бляшану коробочку. Поклав її перед собою на стіл.

— Я наче знав, що ви захворієте на грип і у вас болітиме голова.

Арештований вирячився на плоску коробочку з написом «Мігренін». Його чоло вкрилося краплинками поту.

Не зводячи очей з Райнаї, Коронді поклав коробку на долоню.

— Гляньте, справжній вироб «Гехста», відома продукція. На жаль, в Угорщині не купиш, цей товар є лише в тих, хто приходить із Заходу.

Тут підполковник розкрив коробку. В ній лежали одна біля одної двадцять таблеток.

— Будь ласка, беріть! — рішуче сказав Коронді.

Райнаї наче у сні простягнув руку до коробки. Тремтячими пальцями вийняв одну таблетку і поклав перед собою на стіл.

— Візьміть ще кілька на запас. Від усього серця даю їх вам. — Коронді повільно почав виймати таблетки і розкладати рядочком на столі. — Одна… дві… три… чотири… п'ять… шість, — лічив він, дивлячись на Райнаї, чоло якого зарясніло потом. — Сім… вісім… дев'ять… десять… одинадцять. Я відлічив вам не чотири, як Ковачоці, та й не вісім, як, наприклад, Легнеру, — у цього останнього, до речі, виявляється, досить поверхова мюнхенська підготовка, — а точно одинадцять — стільки, скільки треба. Сподіваюсь, тепер вам усе ясно? Думаю, мої запитання стали більш конкретними.

Райнаї не відповів. Він зіщулився, враз постарів на кілька років. Божевільними очима позирав то на таблетки, то на три вертикальні коричневі смужки плоскої білої коробки.

— Треба обмінятися також паролем і відповіддю, як це вимагається в таких випадках? — промовив Коронді. — Чи, може, досить і цього?

Тиша.

— Відповідайте! — пролунав наказ.

— Досить і цього… — пробелькотів Райнаї, облизуючи потріскані губи.

— Тепер вам ясно, що я вимагаю від вас? Ви повинні передати мені інформацію. Зрозуміли?

Райнаї не відповів. Він тупо дивився перед собою.

— Я попросив би сигарету, — долинув, нарешті, його хрипкий, придушений голос.

— Візьміть! — Коронді підсунув до нього коробку з сигаретами. Када дав прикурити. Райнаї глибоко затягнувся і рвучко підвів голову.

— Якщо я видам усіх, що я одержу за це?

— Досі ви не розуміли моїх запитань, а тепер я не розумію вашого.

— Розповім усе про всіх. У мене є чудові зв'язки. Я можу бути вам дуже корисним, виконаю всі ваші доручення.

— Розумію, але не маю повноважень щось обіцяти вам. Можу сказати тільки одне: чистосерде визнання, показання розвідувального характеру при будь-яких обставинах сприятимуть полегшенню вашої долі.

— Мені не два роки! — потворний оскал перекраяв спітніле і жовте, як віск, лице Райнаї. — Ви мене ніжніше повісите, правда? — Він уже зовсім втратив самовладання і гатив кулаками по колінах, волосся йога звисало на лоба мокрими пасмами. — Зрозумійте, я стану вашим агентом, проберуся туди, куди ви ніколи не проникнете! Не розумієте?

— Проти кого ж ви бажаєте працювати? Проти свого батька?

— Який там батько! — лице арештованого облилося холодним потом. — Він ніколи не дбав про мене! Все своє життя присвятив тільки коханкам. У мене були батьки? Вони жили тільки заради своїх власних насолод. Я теж хочу жити! Розумієте? Жити! — вже істерично репетував Райнаї, оскаженіло б'ючи себе в груди. — Я хочу жити! Не має значення, якою ціною я плачу за життя!.. Визначайте ціну!

— Заспокойтеся, Райнаї. Поводьтесь, як це личить людині Ми не можемо з вами торгуватися, ми не торговці. Вашу долю, в рамках можливостей, визначених законом, вирішуватимуть вищі за мене люди. Але вам треба зізнатися. Чесно, по-мужньому. Про торгівлю не може бути й мови. Всі докази в наших руках. Мова може йти лише про беззастережну капітуляцію. Зрозуміли?

— Зрозумів, — ледве чутно вимовив Райнаї. — Але я можу мати якусь надію? Візьміть до уваги мої пропозиції!

— Нічого ми не візьмемо до уваги, поки тут, на моєму столі, не лежатиме таке зізнання, яке мені не доведеться викидати в кошик. От і вирішуйте.

— Я напишу все.

— Гаразд. Побачимо.

Коронді набрав номер і викликав старшого лейтенанта Шолті.

— Товаришу старший лейтенант, направляю до вас Жолта Райнаї. Прошу розпочати допит і запротоколювати його зізнання. — Потім наказав Када: — Проведіть Райнаї.

Коли Када повернувся, коричнева папка вже знову лежала на столі. Коробка з «Мігреніном» зникла. Коронді замислено стояв біля вікна.

— Товаришу підполковник, яка ваша думка щодо пропозицій Райнаї?

— Моя думка? — брови Коронді піднялися. — Негідник. Між іншим, я гадав, що він буде значно твердішим, відважнішим. Всі вони такі молодці, поки їх не припруть до стіни, поки вони в зграї. Хочу зауважити, що ми не повинні йти на будь-який компроміс з ним. У нас єдине завдання — запитувати. Його обов'язок — відповідати. Оцінювати, зважувати — це вже компетенція суду. Ясно?

— Ясно, товаришу підполковник. Мені не зрозуміло тільки одно: як ви змогли так швидко дістати «Мігренін»?

— Нам пощастило. Фортуна втрутилася в справу «Списоносців» на нашу користь, — засміявся Коронді. — Днями у деяких справах я побував у відділі майораБенке. Працівники відділу були дуже заклопотані. За десять днів до того наші прикордонники схопили порушника. Землячок поспішав до нас. Цього хороброго мандрівника звуть Іштваном Розгоньї. Звичайно, він не хотів розповідати, чого перейшов кордон, і товариші сушили голови над тим, як примусити його заговорити. Я переглянув матеріали обшуку, але не знайшов там нічого особливого. Мій погляд привернула тільки коробка «Мігреніну». Тоді я пожартував, зауваживши, що коли в товаришів