Читати книгу - "Наближення. Наркотики і сп'яніння, Ернст Юнгер"

як Місяць із оптичної та електронної перспективи був наперед розпланований, для допасування Нового Світу був потрібен певний час. Загалом це допасування виглядає як система християнізації, технізації та експлуатації, яка в деталях увійшла в іншу систему, але не без шерхких місць. Хай там як, але для тубільців було навіть краще, що до них прибули південні європейці, а не північні.

У сенсі вже не раз згаданої тут амбівалентності фізіологічні та магічно-ейдетичні впливи листя коки розглядалися окремо. Індіанці, що насолоджувалися цим листям як божим даром і божим харчем, тобто євхаристичним способом, такого розрізнення не знали. Це розрізнення з'явилося у християнських завойовників. На Другому консиліумі в Лімі[334] такий вид насолоди був заборонений, як то було колись, за часів Карла Великого, з кінським м'ясом, проголошеним ознакою забобонності та ідолопоклонства.

Щоправда, все це загрожувало зменшенням прибутків власників плантацій та шахт, які частину зарплатні виплачували індіанцям листям коки. Окрім дешевизни такого виду оплати його переваги полягали і в тому, що таким чином у працівників підвищувалася продуктивність і тамувався голод. У такий спосіб до краю виснажувалися цілі племена й острівні народності. Подібні форми платні існували ще сто років тому на опійних фабриках Сингапура («Подорож фрегата «Новара» навколо світу[335]»).

Суперечка закінчилася класичним способом вирішення таких розбіжностей: вирощування та використання листя коки було проголошене монополією держави. Але на цьому обмін між Старим і Новим Світом не завершився, тут цілком ймовірні несподіванки, які можуть проявитися, хоча й перебувають наразі глибоко під каркасом економіки.

Схід

Опій

166

Слабкість має світлі й тіньові сторони; вона робить нас сприйнятливими до добра і зла. Коли ми слабкі, на нас нападають люди й тварини, бактерії та хвороби, а також спокуси. Слабкість є передумовою залежності, їх проявом часто є хвороба. Якщо залежність розглядається як хвороба, то догляд зосереджується не на самій недузі, а на симптомах; це пояснює причини рецидивів. Про це знають в Армії Порятунку більше, ніж у санаторіях. Деякі звільняються від залежності, як і від злочинів, лише після смерті.

167

Я запитую себе, чому після програшу у Першій світовій війні я почувався слабшим, вразливішим, ніж після Другої, хоча катастрофа була ще тяжчою. Можливо, тоді були заторкнуті глибші пласти, насамперед через відлуння російської революції. Такі речі відчуваються не так через факти, як через зміни атмосфери; про щось подібне розповідає у своїх описах тропічного землетрусу Александер фон Гумбольдт. Задушливе повітря тисне ще до того, як починають хитатися міста, руйнуватися церкви й палаци.

У той час з'явилося щось нове, з'явилися симптоми, що, як і при хронічній недузі, то посилюються, то слабшають, але ніколи не зникають повністю. Цей стан супроводжує відчуття затисненості, зашнурованості, подібне до стану злочинця або людини, загнаної в кут, а також нагадує селянина, якого підставили досвідчені адвокати. Сталінград був для мене радше підтвердженням. Так випадає осад із каламутного розчину.

А потім нічні екскурси: від херусків[336] через франків, саксів і швабів аж до сучасності, деталі селянських воєн, реформації, собору Святого Павла, вільгельмінізму[337] з усіма його «плюсами» й «мінусами» — все це ніби партія, яку знову розігруєш. Дріб'язковість застільних розмов: суперечки про гортань Фрідріха III між Берґманом і Маккензі[338]. Вільгельм II під час своєї першої середземноморської подорожі мав намір організувати зустріч із Лубе[339]. Але грати «Марсельєзу» на борту німецького військового корабля заради такого прийому «було проти принципів». Натомість він пристав би на військовий марш «Самбри і Мааса[340]». Баррес[341]: «Якщо хтось і оточив Німеччину, то це зробив сам кайзер». Те, що Баррес і Вільгельм були дуже подібні, стали помічати тільки останнім часом.

Що рухало селянами, візирами, королями й дамами? У Тевтобурзькому лісі ми були на боці Армінія, на річці Березіна — на боці маршала Нея[342]. Все це глибоко пронизує тканину кельто-германської моделі, підсиленої романськими нитками. Звідки з'являється сильне почуття впізнаваності при проникненні у етруські поховання, під час нічної прогулянки валами кельтського Гойнебурґа[343]? Рідко народ є видимим під щораз товщою тканиною партій, інтересів, технічних репрезентацій.

Я ставлю собі наступне запитання: чи має з цим бути пов'язана така сильна пристрасть, яка проявляється переважно у вигляді болю? Принаймні все ефемерне варто було б відкинути. Розум запитує: чому від зникнення з наших теренів лелек я страждаю більше, ніж від зникнення динозаврів, які означають перехід зовсім інших масштабів? Чому мені важче прийняти долю бісмаркської держави, ніж занепад династії Штауфів чи поділ спадщини Каролінгів, адже ці останні події були значно згубнішими? Розум відповідає, що близькість у часі та вплетення власного життя зміщує виміри на кшталт оптичного обману, і радить: необхідно скоригувати спотворення через духовну відстань, наприклад через філософське або мистецьке подолання. Але таким способом годі подолати навіть власний зубний біль. Ми маємо сплатити часу належну данину. До речі, серед нас досі живуть деякі особи, які безпосередньо й невиліковно страждають від убивства Конрадіна[344].

Годі щось здобути від дискусій, коли в одного співрозмовника болять зуби, а інший має штучну щелепу. Несподівано з'являється третій і починає все з чистого аркуша.

168

Але й в особистому житті справи йшли кепсько. Прострелена легеня спричиняла слабість, яка почергово стала проявлятися в цілій низці органів; я мав із цим справу ще на Сицилії 1929 року.

Також помітним було затягування пасків у економічному плані; й хоча грошей стало не менше, а більше, але таке становище лякало ще дужче. Спершу батькові все це стало діяти на нерви; у фінансових справах він був доволі проникливим. Те, що ми не зможемо протриматися на селі, він побачив раніше за нас, а ми трималися за місце й будинок. Батько не був створений для душевних зізнань, це суперечило його пуританському вихованню; температура не повинна була занадто зростати. Тут радше дозволявся цинізм. Якось уранці він