Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

- Ти у своєму розумі турбувати мене так рано? – бурчав Баюн, злазячи з печі. – Раз проситься надвір, то йди подивися, що там.

Але дівчина боялася сама виходити з хати та потягла кота із собою. Як тільки вони вийшли на ґанок, Рисянка ніби здичавіла. Роздряпавши дівчині руки, вона вирвалася і швидко зникла за плетеним тином.

- Чого дивишся? – скрикнув Баюн. - Давай бігом наздоганяй! Ягинішни все одно вдома немає, не допоможе нам.

Ярослава, в чому спала, так і кинулася до лісу: піжама та гумові шльопанці.

Іноді Баюн вчував слід кошеняти і вказував дорогу, але чим ближче вони підходили до болотної драговини, тим слабшим ставав запах Рисянки. Зрештою, кіт розгублено зупинився біля старезного дуба.

- Їжака мені під хвіст! – гірко вигукнув Баюн. – Зникла!

У найближчих чагарниках почувся шум, після чого по галявині пролунав неприємний скрипучий звук.

- А Орест нам не допоможе? - перелякано спитала Ярослава.

— Вони з Ягинішною далеко, аж біля Лисої гори, — роздратовано пирхнув кіт.

Дівчина боязко крутила головою і вдивлялась у хащі лісу. Аби тільки звідти нічого не вискочило, а то так і посивіти можна.

- А знаєш, - раптом пригадалося Ярославі, - Рисянка якось уже поводилася дивно. Вона тоді біля річки знайшла лаз. Ну, той прохід із Навйого світу, через який до нас нечисть всяка лізе.

- Тоді, дівице моя красна, шлях нам один: до твого нелюбимого болота, - зітхнув кіт. – Там, як ти сказала, нечисть і ховається.

Ярослава мимоволі зіщулилася. Знала вона, яке це місце недобре - вже раз довелося з відьмою на болотах зустрітися. А може і не з відьмою, може це хтось і сильніший за Варвару був. Але Рисянку треба знайти за всяку ціну, а отже, нічого боятися!

У самих верхівок спалахував світанок, але до лісового чагарника він добереться ще не скоро. І це Баюна засмутило ще більше, адже нечисть любить місця темні та похмурі. А поміж дерев затишних місць, звідки можна мандрівників зачепити, стільки, що й не полічиш.

Незабаром показався край драговини. Непрохані гості намагалися озирнутися, але нічого, крім корчів та очеретів, на очі не траплялося. Раптом у найближчих чагарниках почувся писк, а за ним люте шипіння. Звідти вискочила Рисянка і щосили помчала до Баюна. Високі стебла розійшлися і на тьмяне світло викотилося ВОНО. Грізно нависнувши над Ярославою, чудовисько дало коротку мить, щоб себе розгледіти. Довгий волохатий тулуб мав лише такі ж руки та ноги. З надто великої розпатланої голови сердито витріщалося одне велике око. Чудовисько невиразно кректало, але явно націлилося на Рисянку.

Баюн прикрив собою кошеня і був шокований такою зустріччю.

- А це, - тихо прошепотів кіт, - Однооке Лихо. Не дай йому торкнутися себе, інакше пропадеш навіки.

Ярослава зі страху ледве дихала, але таки запитала тоненьким неслухняним голосом:

– А що нам з ним робити?

- Зовсім здуріла? – знову зашепотів кіт. - Нічого не робити. Тікати треба. Тільки без різких рухів, він хоч глухий та майже сліпий, а спритний гад.

Різко підскочивши, Лихо хвацько стрибнуло за спину Баюна і потягнулося пазуристою лапою до арисі. Та у відповідь войовничо зашипіла, а ось Ярослава навпаки злякано верескнула. Але, навіть не віддаючи собі звіту в діях, дівчина підняла найближчу гілку і спритно тицьнула чудовисько прямо в єдине око. Той гидко завив, а Ярослава підхопила на руки Рисянку і щосили помчала геть. Баюн наслідував її приклад, і незабаром вони вибігли на безпечну галявину ближче до сторожки чугайстра. Сюди нечисть не поткнеться точно. Важко дихаючи, кіт сказав:

- А ти, однак, смілива! Звичайною палицею Лихо перемогла. Беру всі свої слова невдоволення назад і відтепер зватиму тебе богатиркою.

- Скажеш таке, - відмахнулась дівчина і спробувала перепочити, присівши прямо на траву.

Тяжко їй виявилося в сутінках лісом бігати. Може, знову спортом зайнятися? А то раптом знову якесь Лихо вилізе. Не встигла Ярослава щось додати, як з-за дерев з'явилося кілька постатей.

- Ти що тут робиш? – почувся знайомий голос.

Ярослава добре придивилася і в перших променях сонця впізнала Івара. Поруч із ним стояли ще четверо людей: Олеся, Матвій, Олег та Варвара. Серце дівчини злякано тьохнуло і, ніби чужим тоненьким голосом, вона вимовила лише:

- Б-б-бігаю...

- В затяганій піжамі? - Олеся, як завжди, навіть не намагалася приховати свій гордовитий тон. - Не даремно ви з Ваською потоваришували.

- Та ще з котом і риссю, - свиснув Олег. - А це що? Гумові капці? Оце прикол! Треба нашим пацанам із коледжу розповісти, може краще бігати будуть.

Компанія дружно засміялася, і тільки Варвара непривітно свердлила поглядом Ярославу. Та ж у свою чергу з побоюванням глянула на Баюна, але кіт якимось чарівним чином встиг зменшитися в розмірах і був схожий зараз на звичайну домашню тварину.

- Та ну її дивачку, - махнув рукою Івар. - Ходімо краще до Відьминих купин. Там справді є на що подивитись.