Читати книгу - "Келен, Yevhenii Nahornyi"

Однієї ночі, коли Лія спала в гостьовій кімнаті палацу Ільваріса, Келен стояв біля вікна, милуючись підземним містом. Повітря стало холодним, і перед ним з’явився Дезас, бог смерті, його плащ гудів, як темрява.

— Келене, ти перевершив мої очікування, — промовив Дезас, його очі сяяли, як зорі. — Твоє королівство об’єднує живих і мертвих, а твоя турбота про Лію показує, що ти розумієш суть мого вчення.

Келен схилив голову.
— Я лише намагаюся зробити світ кращим, Дезасе. Що ти хочеш від мене тепер?

— Я дарую тобі своє благословення, — відповів бог, простягаючи книгу, оздоблену кістяними візерунками. — Ця книга заповідей навчить твоїх людей жити в гармонії зі смертю. Ти гідний цього дару.

Дезас зник, а Келен, тримаючи книгу, відчув, як магічна енергія пронизує його кістки. Тієї ночі, коли Лія спала, він прочитав заповіді. Вони були прості, але глибокі: шануй життя і смерть як єдине ціле, захищай слабких, пам’ятай, що сила — у єдності кількох, а не одного. Келен зрозумів, що ці принципи вже лежать в основі його королівства.

Повернувшись до Кров’яних Скель, Келен наказав роздати копії книги заповідей у храмах Дезаса. Маги-скелети читали їх під час ритуалів, а живі жителі знаходили в них розраду. Лія, натхненна подорожжю до Ільваріса, почала тренуватися ще наполегливіше, але Келен помітив, що вона частіше посміхається, згадуючи гарячі джерела.

— Ти був правий, тату, — сказала вона, сидячи в бібліотеці. — Життя — це не лише сила. Це ще й радість.

— І ми берегтимемо цю радість, — відповів Келен, його очі сяяли зеленим. — Незалежно від того що зараз.

Напруга з Бекстою зростала, але королівство Келена було готове. Укріплення на кордоні стояли міцно, а армія магів-скелетів і воїнів чекала наказів. Келен знав, що мир із Бекстою крихкий, але його серце було сповнене надії завдяки Лії та благословенню Дезаса.

— Ми готові до всього, — сказав він Сорену, дивлячись на укріплення. — Але я сподіваюся, що війна не прийде.

Сорен кивнув.
— З Дезасом на нашому боці ми непереможні.