Читати книгу - "Стів Джобс"

— Ймовірність, що Джен Венер погодиться проміняти Стінга на якихось комп’ютерних розумників, приблизно дорівнювала нулю, — правильно розмірковував Леві.

Джобс запросив Леві на піцу та наполягав, що оскільки Rolling stone переживає не найкращі часи, друкуючи поганенькі статті та безнадійно полюючи за новими темами й новими читачами, саме Macintosh може врятувати часопис. Леві здивувався таким словам, бо ж видання насправді було доволі пристойним, і він запитав Джобса, чи той останнім часом читав Rolling Stones.

Джобс відповів, що так — статтю про MTV, додавши, що туалетний папір має значно більшу цінність, аніж та писанина. Леві ще більше здивувався й повідомив Стівена Джобса, що саме він і писав ту статтю. Треба віддати належне Джобсу — своєї оцінки він не цурався, але перевів розмову в більш філософське русло. Він розповідав про те, що сучасне людство живе з того і користується тим, що створили покоління, які жили до них.

— Це прекрасне, несамовите почуття — створити щось таке, що також увійде до світової скарбниці знання та досвіду, — казав Стів Джобс, звісно, маючи на увазі Macintosh.

Стаття Леві тоді не потрапила на обкладинку. Але в майбутньому, при виході на ринок будь-якого творіння, до якого Джобс був причетний — у NeXT, Pixar, і Apple, коли він туди знову повернувся, — інформація про ці події завжди опинялася на обкладинках Time, NewsWeek або Business Week.

24 січня 1984року

Того ранку, коли Енді Герцфельд зі своїми колегами закінчив роботу над програмою для Macintosh і геть виснажений поїхав додому, він сподівався проспати принаймні день. Але вже по обіді того дня, лише після шести годин сну, Енді знову був на роботі. Він хотів перевірити, чи не трапилося часом чого, і більшість його колег зробили те саме. Втомлені, але щасливі, вони собі порозсідалися хто де й точили ляси, коли в кабінет зайшов Джобс.

— Підйом, хлопці. Ми ще не закінчили! — заявив він. — Нам потрібна особлива демонстрація можливостей Macintosh!

Він планував драматично представити Macintosh перед великою аудиторією та під надихаючі звуки з фільму «Вогняні колісниці» показати деякі можливості машини.

— Це треба зробити до кінця робочого тижня, щоби все було готове до репетиції, — додав він.

Як пригадує Герцфельд, вони всі ахнули, але, трохи розговорившись на цю тему, зійшлися на тому, що було би навіть цікаво зробити щось розважаючо-вражаюче.

Представлення мало бути 24 січня (тобто вже за вісім днів) в одній з аудиторій технікуму Де Анца — того ж дня і там само мала проходити щорічна зустріч акціонерів Apple. Телереклама й ажіотаж преси стали першими складниками, що надали презентації нового творіння Apple вигляду епохальної події світового рівня. Третім компонентом був публічний показ самого продукту — з софітами та фанфарами, перед аудиторією прихильників і журналістів, які найлегше піддаються захопленню.

Герцфельду вдалося неймовірне — за два дні він написав програму-музичний плеєр, тож комп’ютер тепер міг би сам зіграти мелодію з «Вогняних колісниць». Але коли Джобс почув його роботу, то оцінив дуже кепсько, і натомість вони вирішили використовувати звичайний аудіо-запис. Водночас Джобс перебував під враженням від мовного генератора, який перетворював текст на слова, промовлені з чарівним електронним акцентом. Він вирішив зробити це частиною представлення.

— Я хочу, щоби Macintosh став першим комп’ютером, який сам себе представить, — казав тоді він.

На репетиції напередодні офіційного представлення ніщо нормально не працювало. Джобсу, приміром, страшенно не подобалось, як рухалися екраном анімаційні елементи, й він продовжував вимагати вдосконалень.

Його також не задовольняло освітлення сцени, і він просив Скаллі пересідати з одного місця на інше та казати свою думку після того, як щось було змінено. Скаллі ніколи не переймався сценічним освітленням, тож він давав непевні відповіді, майже як пацієнт на прийомі в окуліста, коли той запитує з якими лінзами краще видно літери. Репетиція та робота над удосконаленнями тривали п’ять годин і затягнулися до пізнього вечора.

— Він доводив людей до сказу, йому весь час щось не подобалося, і він винуватив помічників за кожен промах на сцені, — пригадує Скаллі. — Я гадав, що нам не вдасться все налагодити до початку представлення наступного ранку.

Найбільше Джобс турбувався про свій вихід на сцену. Оскільки Скаллі вважав себе людиною доволі грамотною, то запропонував дещо змінити в тексті Джобсової промови. Останньому це трохи допекло, але їхні стосунки все ще перебували у фазі, коли Джобс лестив і догоджав еґо Скаллі.

— Ти для мене, як Воз чи Маркула, — сказав він тоді Скаллі. — Вважаю тебе одним із творців компанії. Вони її заснували, а ти і я творимо майбутнє Apple.

Скаллі це розтопило, і він забув про свої зауваження.

Наступного ранку зал на 2600 місць був заповнений ущент. Джобс прибув у двобортному синьому піджаку, накрохмаленій білій сорочці і салатового кольору краватці-метелику.

— Це найважливіша мить мого життя, — сказав він Скаллі, коли перед початком програми вони чекали за кулісами. — Я трохи переживаю. Ти, мабуть, єдина людина, яка про це знає.

Скаллі потис його п’ятірню і прошепотів: «Удачі».

Джобс, директор компанії, вийшов на сцену перший. Він почав зустріч акціонерів зі своєрідної молитви.

— Я хотів би відкрити зустріч, — сказав він, — віршем Боба Ділана.

На його обличчі з’явилася ледь помітна посмішка, він схилив голову, щоби прочитати другий стовпчик вірша «Часи мінливі» (The Times They are a-changin). Читаючи ті десять рядків, голос його звучав піднесено, і закінчував він такими словами:

Хто нині програв,

Переможе згодом.

Бо ж усе в житті міняється.

Та пісня була гімном, що давав змогу директору мультимільйонної компанії підтримувати свій контркультурний образ. У Джобса була піратська копія його улюбленої версії тієї пісні, що була записана на концерті Ділана у філармонійній залі Центра Лінкольна у Нью-Йорку, де він виступав разом із Джоаною Баез на Геловіні 1964 року.

Далі на сцену вийшов Скаллі, щоби повідомити про фінансові справи компанії, й аудиторія пожвавішала від нудьги. На завершення свого виступу він сказав:

— Найважливіша подія, що зі мною трапилася за останні дев’ять місяців, — це можливість подружитися зі Стівом Джобсом. Те, що нам удалося настільки добре порозумітися, для мене дуже багато значить.

Світло дещо пригасло перед тим, як на сцені знову мав з’явитися Стівен Джобс із драматичнішою версією промови, що була виголошена на гавайській конференції з продажу.

— Йшов 1958 рік, — почав він. — IBM упускає можливість купити молоду й недосвідчену компанію, яка винайшла нову технологію під назвою «ксерографія». За два роки народився «Ксерокс», і IBM до цих пір кусає собі лікті.

Аудиторію це