BooksUkraine.com » Публіцистика » Карби і скарби. Посвіт карпатського світу 📚 - Українською

Читати книгу - "Карби і скарби. Посвіт карпатського світу"

130
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Карби і скарби. Посвіт карпатського світу" автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60
Перейти на сторінку:
не любить ніяких пристроїв: я підвішував над сильцями дощечки, на яких випалював слова: «Я теж Ворон, і се моє, а не твоє». Подекуди їх не клав – залишав десятину птицям. Надійно помагало.

Мені ж помагав нутряний здогад, що все в лісовому царстві підвладне закону рівноважного ділення: одна рука бере – друга віддає. І тоді ти вчуєшся царем природи, коли врозумієш, що поряд царює і звір, і птах, і гад, і жаба, і комашина. Се є справедливе й милосердне царство для всіх його малих і великих насельників.

Ліс продиктував мені й инші свої закони: не брати зайвину, не лишати слідів, не набивати нових стежок, не турбувати живноту в полудень, не полісувати в празники, не споживати їжу на місці ловлення, не гасити огень водою, не ставати в тінь кривих дерев… Навчив мене говорити із звіриною, напоумивши, що одні розуміють лише прокльони, инші – лагідні прохання. Як і люди.

Уберігаючи спокій лісу, я дістав його обереги. Заскочений зимовою ніччю, я в теплому захистку добував до ранку. Валив стовбур на стовбур, прокладаючи їх сухим мохом, гіллям і грибами – і підпалював їх. Деревина тліла, горіла й гріла мене на м’якій постелі з хвої.

Пізніше, у тайгових промислах, я ще більше усвідчився в мудрій зріднености компонентів природи, що свідчать про її високу мету й лад. На гадку приходить старий алтайський ловець Прохорій, котрий учив мене підготовлювати псів для полісування. Їх добирають у щенячому гнізді, угадуючи, які народжені для лісової служби. На піднебінні се написано. У тих щенят, котрі будуть ходити по оленю, такі ж черлені смужки на яснах; у тих, що годяться на дичину, у роті є такі ж горбики, як у тетерука; у псів на білку зів влаштований так, як у білки. Старі полісники вважають, що із сотворіння світу передбачено все для ловецтва, як прокорму в природі.

Віщування погоди

Жаби скачуть по дорозі – на дощ.

І коли птиці обскубуються.

Кріт риє на теплу й вогку годину.

Ранній дощ, як і жіночий плач, довго не триває.

На мокро павук рве свою сіть.

Раки перед дощем жваві, скачуть у воду.

Черлені хмари перед сходом сонця – на дощ. А також коли хмари тягнуть громадою горі.

Каня високо літає і плює – дощ просить.

Ворони під стріхою сидять – на довгий дощ.

Ластівки дуже високо літають – стягнуть хмари з громами.

Дощу треба сподіватися, коли сонце черлено заходить із пасмами.

Також на дощ: ворон купається, жайворонки літають громадою, горобці купаються в поросі, кури хвостами крутять, хрущі гудуть увечері, кіт миється, зелена жаба крюкає, неповний місяць косо стоїть.

І коли: роса скоро пропадає, тумани кубляться, черви виходять із землі, мухи й блохи нестерпно докучають, пчоли впорожні вертаються, дзвони і шум води чути здалеку, гори димлять, мраки смердять паленою соломою, хворі кости кришить, по заході сонця небо мідяне, довгі вечірні сутінки, місяць блідий і роги тупі, вітер з полудня, місяць не показується три ночи, звізди великі й мутні, дим стелиться по землі, камінь і сіль самі від себе мокріють, сажа в коминах паде – усе на дощ.

Запалений місяць – на вітер.

Огень дуднить і палаюче дерево тріскає – буде вітряно.

Павуть стягує сітку – чекає вітер. Волоче здобич до гнізда й обсновує кріпко – на хмаровиння.

На вітряну годину місяць великий і черлений, а ріжки – чорняві. А звізди ніби рухаються.

Рясна роса, густа заморозь – красна година буде.

Добру погоду віщує ясний місяць із острими берегами. Те ж показують і ясні звізди, що блиском миготять.

Кішка стіну шкрябає – на мороз.

Восени горобці громадою сходяться й голосять – на сніг.

Коли миші високо гніздяться, великий сніг буде.

Восени густо павутини – буде добрий урожай.

Те ж віщує і звіздяний Святий вечір.

Много гриба – мало хліба.

Якщо в яри перший грім прийде з півночи, чекай урожайне літо.

У новоріччя густий іній на деревах – густо буде овочу.

Миші лізуть під стогами в землю – люта зима гряде.

Серед зими вода в потоці нараз потепліє – велика студінь паде.

На студінь свиня солому на собі несе.

Файно терен цвіте – довго цвісти морозам.

На дубі жолудь уродив – м’яка зима буде.

Много павуччя – довга осінь і тверда зима.

Красний час на Успіння – красна буде осінь.

Що більше мух, тим довше літо.

Якщо береза рано зазеленіла, буде сухе літо.

Якщо майові хрущі покажуться зарано, чекай сльотаву яр.

Се потверджують і ранні жайворонки, що низько літають.

Слимаки в полі – морозів уже не буде.

Хмарний май – студений юній, рік буде добрий на сіно і плохий на жито.

Весною дощ парить, восени мочить.

Дещо «таке»…

Досвід первовидження направду дає знаття, які пояснити тяжко. Та чи й треба?

У лісі залізо іржавіє вдвічі скоріше…

Коли гримить грім, треба покласти камінь на голову хворого…

Коли ведуть коня за собою, не дивляться йому в очи…

Треба остерігатися проковтнути котячу шерсть…

Тим, хто вмер на чужині, пам’ятники слід класти при дорозі…

Блискавка не одна б’є, а в парі…

Якщо при тобі є золота річ, ти спритніший на ноги і руки…

Чекання зістарює очи і їсть серце…

Уночи граду не буває…

У важкі роди треба стрілити біля вуха родильниці…

Найбільші змії народжуються вкупі з блискавицями…

Не можна перебивати людей, які вам лестять…

Раз у році треба побувати там, де не були…

Не можна довіряти тому, хто цілується з розплющеними очима…

Не можна стріляти зі зброї, набитої не тобою…

Вдача пса пізнається по хвосту, коня – по вухах…

Перед загибеллю на мурасі крила виростають…

За очима, як за склом, ще одні очи – головного взору…

Ряснота грибів – до війни…

Віночок м’яти на голові освіжає мозок. Гілочка під подушкою – віщий сон…

Над чужими снами негоже сміятися…

Із землею треба бути ніжним, як із живою істотою…

Готувати їжу слід за своїми рецептами…

Коли говориш неправду, говори коротко…

Випадкових збігів не буває…

Звіра, що був поранений і вижив, тяжко вполювати…

Видихаючи – видихаємо минуле, вдихаючи – вдихаємо – будучне…

Дуже важливо знайти людину-оберіг, яка буде з нами завжди подумки…

Пояснення слів

Айбо – або, або ж, але.

Ачей – очевидно, мабуть, може.

Бавка – іграшка.

Бажиться – хочеться.

Балій (балійник) – цілитель.

Бервено – колода.

Бердо – западина поміж гір, захаращена камінням і поваленими деревами.

Бескетник – гірська глушина.

Бескидник – розбійник.

Бетяр – сильний, відчайдушний чоловік, гуляка.

Билиця – бувальщина.

Бинда – стрічка.

Біжка – швидко.

Босорканя – відьма.

Бовт – крамниця.

Бовч – водяна вирва.

Боканчі – черевики.

Боржій – швидше.

Бриндак – хрущ.

Бузьок – лелека.

Бундатий – пухнастий.

Бунда – шуба.

Бурчак – струмок.

Бутин – тут: ліс.

Буцматий – повновидий, повнощокий.

Бучник – буковий ліс.

Варішка – ополоник, черпак.

Варош – місто.

Верета – покривало, простирадло, домоткана ковдра, рядно.

Верти – кинути.

Винниця – виноградник.

Вільгий – вологий.

Вістовий – посильний.

В’єдно – вкупі, разом.

Вивірка – білка.

Видіти – бачити.

Виникувати – шукати.

Вишній – верхній.

Ведення – поведінка.

Воздух – повітря.

Воздухи – потік повітря.

Вориння – жердини для огорожі.

Воробаки (воробки) – горобці.

Втворяти – відчиняти.

Вуй (вуйко) – дядько.

Вуйна – тітка.

Вуйош – куртка.

Вурда – різновид сиру з овечого молока.

Габа – хвиля.

Гайник – лісник.

Гайналі – жителі долини.

Галаман – шум.

1 ... 59 60
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карби і скарби. Посвіт карпатського світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карби і скарби. Посвіт карпатського світу"