Читати книгу - "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"

— Де би я не журився, коли поганий цар наказав принести ту качку, з якої я знайшов золоте перо.

— Ну, не біда… Збирайся в дорогу, їдемо за золотою качкою.

Хлопець сів на коня, приїхав у державу другого царя. Каже кінь:

— Зараз зайдеш у хлів і увидиш дуже красну клітку. В тій клітці є золотокрила качка. Але над кліткою висять дзвінки. Щоб ти їх не рушив, бо задзвонять, і цар почує у своїй палаті… Я нажену на сторожів сон, тоді й візьмеш качку.

Хлопець пішов у хлів, тихенько відкрив клітку, взяв золотокрилу качку. Кінь під воротами чекав.

— Швидко сідай на мене і тікаймо, бо буде біда!

Хлопець скочив на коня і вихором помчав до поганого царя. Цар дуже зрадів золотокрилій качці й похвалив леґеня.

А старший писар, що готувався на міністра, знову думає, як би знищити хлопця. Раз каже:

— Той, котрий приніс золотокрилу качку, може привести й дівку, що з неї цей золотий волос.

Цар покликав хлопця і наказує:

— Як не приведеш мені ту дівку, що з неї цей золотий волос, — голова не твоя!

Смутний прийшов хлопець до свого коника у хлів.

— Що журишся, ґаздо?

— Де би я не журився, коли поганий цар дав мені наказ привести ту дівку, що з неї золотий волос.

— Не журися, збирайся в дорогу. Наперед зайди до поганого царя і попроси від нього такий корабель, що пливе проти течії. Най зробить той корабель так, щоб можна зайти в нього, а вода аби не запливала. В кораблі мусить бути музика, їжа, пиття на три місяці, бо попливемо аж у Червоне море… І нехай покладе у корабель красну одіж для дівчат, красні топанки, чоботи, персні, дзеркала…

Хлопець усе передав цареві.

Поганий цар узявся до роботи. Дав оголосити, що потребує доброго майстра і, як побудує такий і такий корабель, озолотить його.

З’явився мудрий майстер, що зробив корабель.

Усе було готове, і цар покликав хлопця:

— Ну, тут маєш, що просив. Я твою просьбу виконав. Тепер ти мусиш сповнити наказ… Як ні — голова не твоя!

Хлопець сів у корабель, рушив у дорогу. Довго плавав корабель, доки дійшов до Червоного моря. Став коло замку золотоволосої принцеси, і хлопець виклав на берег товар: прекрасну одіж, взуття, персні, дзеркала…

Раз лиш прибігла служниця золотоволосої дівчини й купила собі плаття. Принесла додому і показує своїй господині.

— Де ти усе купила?

— Там, на березі, якийсь купець з далекого краю на кораблі приплив і привіз усячину: одіж, взуття, персні, дзеркала…

— На гроші, йди купи й мені!

Служниця побігла до хлопця і каже:

— Продайте ще одне красне плаття моїй цариці.

— Скажи своїй цариці, що мусить сама прийти й вибрати собі… Лише спіши, бо мені ніколи чекати…

Служниця вернулася й передала слова купця.

— Мені не хоче продати. Мусите самі піти на берег й вибрати собі плаття.

Золотоволоса принцеса зібралася й пішла купувати собі красне плаття. А хлопець тим часом виклав усе, що мав найкраще. Коли дівчина побачила одіж, чоботи, персні — аж очі їй розбіглися. Все би хотіла приміряти й купити. А він каже:

— Там, у кораблі, є ще краща одіж. Я вас прошу зайти в корабель…

Золотоволоса погодилася. Зайшла в корабель, а там — дива! Не може надивитися. Примірює, дивиться у дзеркало — й не помітила, як корабель рушив і поплив у море…

Схопилася тоді, коли були вже серед моря. Витягла своїх триста ключів, кинула у море і смутно сказала:

— Най би ти віз мене собі, але ти мене везеш поганинові. — І гірко заплакала.

Поганий цар уже чекав їх. І коли побачив золотоволосу дівчину, нараз підбіг до неї, хотів поцілувати. Та вона не далася:

— Тоді буду твоя, як привезеш мій золотий замок.

— Та хто може привезти твій золотий замок?

— Той, котрий і мене привіз…

Поганий цар покликав хлопця й каже:

— Ти сповнив мій наказ. Тепер мусиш привезти і її замок. Як ні — голова не твоя!

Зажурився хлопець і прийшов до коника.

— Що журишся, ґаздо?

— Де би я не журився, коли поганий цар хоче, аби я привіз сюди і замок золотоволосої принцеси.

— Ну, збирайся в далеку дорогу.

Сів хлопець на коня, й летять через поля, через гори й ліси. Приїхав до Червоного моря. Кінь заіржав, і з води з’явився риб’ячий цар.

— Чого тобі треба?

— Треба, аби замок золотоволосої принцеси поставився коло поганого царя.

Риб’ячий цар свиснув, і збіглося стільки чортів, як трави. Вхопили той замок і понесли до моря, до палацу поганого царя…

Поганий цар пробудився ранком і думає, що так засвітило у його вікно. Виглянув, а то золотий замок. Зрадів і побіг до золотоволосої принцеси.

— Ну, тут є твій замок! Чи будеш моєю?

— Ще ні. Коли мене везли на кораблі, я кинула в море триста ключів від замку.

— Та хто може знайти ті ключі?

— Той, котрий міг принести замок.

Покликав цар хлопця і наказує:

— Ти мені служиш вірно, послужи іще раз. Знайди й ключі від сього замку!

Задумався хлопець і прийшов до коника.

— Що журишся, ґаздо?

— Де би не журився, коли поганий цар наказав знайти й принести ключі від замку.

— Збирайся в дорогу…

Сів хлопець на коня й рушив знову за Червоне море. Кінь заіржав, із води з’явився риб’ячий цар:

— Що ти хочеш?

— Хочу ті ключі, що їх золотоволоса дівка кинула в море.

Риб’ячий цар свиснув, і всі риби збіглися:

— Ви бачили такі й такі ключі?

— Ми не бачили.

Але одна риба, що припливла запізно, каже:

— Я бачила.

— Неси!

І риб’ячий цар передав ключі від замку.

Хлопець сів на коня, і вернулися до поганого царя. Цар зрадів ключам і нараз побіг до золотоволосої:

— Ну, тут маєш ключі!

— Я ще хочу і свою худобу!

Поганий цар покликав хлопця й каже:

— Мусиш пригнати всю худобу золотоволоски!

Задумався хлопець і прийшов до коника. Розповів йому, що наказав цар.

— Ну, сідай на мене!

Полетіли. Коло Червоного моря паслася худоба. Кінь порадив:

— Той найбільший віл — то голова череди. Мусиш підкрастися й взяти з нього кантар.

Хлопець підкрався, зняв кантар.

— А тепер тікаймо!

Почали тікати. Хлопець махає кантарем, а віл і всі корови за ним біжать.

І так привели стадо. Цар зрадів, коли побачив золоторогих корів.

— Тут є твоя худоба! — І він хоче поцілувати дівчину. Але вона каже:

— Ні, ще треба здоїти корови, напарити молока і дати гарячого