Читати книгу - "Жінка у білому"

хоч якось йому перешкодити, сер Персіваль і цього разу домігся свого та ще й з найбільшою вигодою для себе. Його бажання й наміри, звісно, і тепер ті самі, що й тоді, коли він до нас приїхав, а Лора, згодившись на заміжжя, як на жертовну необхідність, лишається безнадійно терпляча та байдужа. Розпрощавшися з усіма своїми забавами та дрібничками, що нагадували їй про Гартрайта, вона мовби розлучилася з усією своєю колишньою ніжністю і вразливістю.

Я пишу ці рядки о третій годині пополудні. Сер Персіваль уже поїхав, кваплячись, як щасливий жених, підготувати все в гемпшірському домі для прийому своєї майбутньої дружини. Якщо тільки не стане на заваді щось надзвичайне, вони поберуться саме тоді, коли він цього й хотів, — наприкінці року. У мене аж пальці горять, коли я пишу про це!

13-е

Безсонна ніч через думки про Лору. Над ранок я надумала спробувати, чи не звеселить її переміна місця. Заберу її геть із Ліммеріджа, оточу милими обличчями давніх друзів, то й минеться, напевне, оця теперішня її заціпенілість. Трохи поміркувала й вирішила написати Арнольдсам у Йоркшір. Вони прості, добродушні, гостинні люди, і вона їх знає ще змалечку. Вкинувши листа в мішок для кореспонденції, я розповіла їй про це. Мені було б легше, коли б вона показала характер, завпиралась, засперечалась. Та вона лише зронила: «З тобою я поїду куди завгодно, Меріан. Твоя правда, мені буде краще, як я десь поїду».

14-е

Я написала містерові Гілмору, що це нещасне весілля і справді відбудеться, й згадала про переміну місця, яку я задумала, щоб розважити Лору. Мені не хотілось розписувати подробиці. До кінця року на це ще буде час.

15-е

Мені три листи. Перший від Арнольдсів. Вони в захваті, що незабаром побачать Лору й мене. Другий — від одного з двох джентльменів, яким я писала про Волтера Гартрайта. Він повідомляє мене, що йому поталанило знайти таку змогу й виконати моє прохання. Третій — від самого Волтера. Сердега від щирого серця дякує мені за те, що з моєю поміччю невдовзі покине свою домівку, друзів, батьківщину. Нібито з Ліверпуля в Центральну Америку відпливає приватна експедиція на пошуки слідів давніх культур. Художник, що мав їхати з експедицією, мабуть, злякався в останню хвилину, і Волтер поїде замість нього. Він підписав контракт на півроку, лічачи від моменту прибуття експедиції в Гондурас. Контракт буде продовжено ще на рік, якщо розкопки будуть успішні та якщо вистачить припасів. Він закінчує листа обіцянкою написати мені прощальну записку з корабля, перед самим відплиттям. Мені лишається тільки молитись та сподіватись, що в цій справі ми обоє чинимо якнайкраще. Це ж такий серйозний крок! Мені стає страшно за Волтера, коли я думаю про його мандрівку. І все ж, як би я могла сподіватися чи бажати, аби він, у його нещасному становищі, лишався на батьківщині?

16-е

Коляса біля парадних дверей. Ми з Лорою вирушаємо на гостину до Арнольдсів.

23-е. Полсдін-Лодж у Йоркшірі

Ось уже тиждень, як ми на новому місці, серед цих щирих людей. Лорі стало краще, однак не настільки, як я сподівалась. Я вирішила побути тут іще хоч тиждень. Поки в цьому немає доконечної необхідності, нам нічого квапитися назад до Ліммеріджа.

24-е. Полсдін

Сумні новини з ранковою поштою. 21-го вирушила експедиція до Центральної Америки. Ми розлучилися з відданою людиною, втратили вірного друга. Волтер Гартрайт покинув Англію.

25-е. Полсдін

Сумні вісті вчора, лиховісні — сьогодні. Сер Персіваль Глайд написав містерові Ферлі, а містер Ферлі написав нам із Лорою, щоб ми негайно поверталися в Ліммерідж.

Що це має означати? Що день весілля призначено за нашої відсутності?

II

27-е. Ліммерідж

Мої лихі передчуття збулися. Весілля призначено на двадцять друге грудня. Нібито наступного дня, після того як ми поїхали в Йоркшір, сер Персіваль написав містерові Ферлі, що необхідний ремонт і переробки в його гемпшірському домі заберуть набагато більше часу, ніж він гадав. Скоро він матиме всі розрахунки, але йому значно легше буде домовитися з робітниками, якщо він знатиме, коли саме відбудеться весілля. Тоді б він міг розрахувати час, потрібний для ремонту, і сповістив би друзів, які збиралися погостювати у нього цієї зими, що не зможе прийняти їх, оскільки будинком порядкуватимуть робітники.

Містер Ферлі відповів на цей лист пропозицією, щоб сер Персіваль сам призначив день весілля, — а міс Ферлі ту дату схвалить, про це залюбки брався подбати він, її опікун. Сер Персіваль, не гаючись, відповів, що пропонує другу половину грудня (як йому й хотілося з самого початку), число двадцять друге, чи двадцять четверте, чи будь-яке, зручне самій леді нареченій та її опікунові. А. що леді нареченої не було вдома й вона не могла висловитися за себе, її опікун вирішив за неї, вибравши найближчу з названих дат: двадцять друге грудня, — й, відповідно, викликав нас у Ліммерідж.

Пояснивши мені все це при особистій зустрічі, містер Ферлі вельми люб'язно запропонував мені поговорити з Лорою сьогодні ж. Аби не опиратися даремно, я погодилась переказати сестрі доручення містера Ферлі, заявивши, що не добиватимусь від Лори, щоб вона дала згоду на цей день. Привітавши мене з моєю «чудовою сумлінністю», от ніби при зустрічі поздоровив мене з «чудовим виглядом», містер Ферлі начебто зостався цілком задоволений, просто переклавши на мої плечі ще один із своїх родинних обов'язків.

Сьогодні вранці я порозмовляла з Лорою, як обіцяла. її самовладання, вірніше, її заціпеніння, як вона з незбагненною рішучістю підтримувала в собі, відколи сер Персіваль поїхав від нас, не захистило її від грізної звістки, котру я мусила їй повідомити. Вона пополотніла і вся затремтіла.

— Не так скоро, Меріан! — заблагала вона. — Ох, не так скоро!

Мені було б досить і найменшого натяку. Я підвелася, щоб піти й заради неї примусити містера Ферлі відкласти день весілля.

Я вже була взялася за ручку дверей, коли вона схопила мене за сукню.

— Пусти! — сказала я. — Я аж палаю сказати твоєму дядечкові, що йому й серові Персівалю не завжди щаститиме все повертати на своє.

Вона гірко зітхнула, не випускаючи з рук моєї сукні.

— Ні, — тихо мовила вона. — Занадто пізно, Меріан, занадто пізно!

— Аж ніяк не пізно! — відрізала я. — Питання про день весілля вирішуємо ми, жінки. І повір мені, Лоро, я зумію скористатися нашим жіночим правом.

Доказуючи ці слова, я розчепила її пальці на моїй сукні, та