Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

Годинник б'є, дві рожі, свічка і маска — смерті чи кохання? І завжди ніч і ніч відвічна і перша, й тисячна, й остання. Над книжкою поезій
Люблю не раз вертатись до старого табурету, де кілька книжечок лежить завинених в газету. Коли з-за неба виринає ніч назустріч дневі, мов спомин, випливають із полиць слова вишневі. Слова, що пахнуть житом, сіном, сонячними днями, надихані землею та навіяні вітрами. Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі, коли стріла натхнення, вбита в серце, їдцю точить. Зникають речі, розвіваються довкола стіни. Тремчу над книжкою у вічності холодній тіні. Лютень 1933 Ніч
Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в'яжуть круглі петлі в чудний і нерозплутаний клубок. Мов чорний кіт, сів череватий чайник, годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни — те слово, що, мов з каменю, тверде! Бляшане небо, олив'яний місяць і ночі попелястий дим. Невже ж нема на цьому світі місця поривам нездійсненним та палким? Пізня година
Об вікно кажан крильми вдаряє, все принишкло, стихло, охололо. Безвість манить нездійсненним раєм, наче ртуть, спливає в жили холод. Ходиш, ходиш, дивні тіні водиш, з болем родиться у серці пісня. Поплили над світом чорні води ночі. Спати йди. Година пізня. Понеділок, 1 травня 1933 Ранок
Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла піснею возш прогомони?. Знову перекреслить неба синь безмірну зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне, з мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й крилате по папері, мов стріла, дзичить. Серпень, 1933 Суворий вірш
Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів, не втекти вже ні в мрію, ні в пісню. Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів під суворих світань весну пізню. Вже не вирватись більше з затислих обійм,