Читати книгу - "Трикутний капелюх"

Шапка. Без сумніву, дорожня! Гадаю, він вирушив сам, без нікого… Якби я теж кудись їхала і зустрілася з ним, приміром, у диліжансі або в вагоні, то, мабуть, і уваги не звернула б на нього… А зараз цей чоловік мене цікавить! Чому? Ага! Зрозуміло. Бо я ніби слухаю його мову, ніби раптом почула його сповідь, заглянула йому в душу і… побачила лише душу, а не його особисто, не постать актора в драмі, що зветься життям!

Перстень. Справа ускладнюється! Ясна річ, він збирається цей перстень дарувати. Але ж такий дарунок дівчині рівнозначний заручинам!.. Виходить, що цей чоловік не належить тільки собі, і я вчинила зле, читаючи записи! Але ж його неуважність теж непростима! Загубити записник, який стосується не лише його одного!.. Але якщо перстень не є власністю мого незнайомця? Якщо цю річ зроблено на замовлення, а йому треба лише її забрати? О, ні. Перстень призначений для н е ї!.. Перстень — те саме, що медальйон і фотокартки! І в основі всього — прощання закоханих, ніжне, урочисте, прощання, якому надається велике значення… Але як давно було написано цю сторінку? Побачимо! Тепер доведеться прочитати весь записник!

Валіза. Правду кажучи, мені вже хочеться, щоб він швидше вирушив до іншого міста! А що, як він усе-таки прибув до Мадріда? Та хіба мені не однаково? Тільки й клопоту! Перегорнімо краще сторінку, може, розгадаємо всі загадки…»

На другій сторінці знову був список:

Попрощатися.

Федеріко.

Гомеси.

Казино.

Сеньйор священик.

Рамона.

Лолілья.

Аптека.

Маркіза.

Д. Мануель.

Мої двоюрідні сестри.

Пепа.

Хуан.

В о н а.

Хуаніта не могла втамувати хвилювання від цієї навали імен, особливо від займенника, що завершував перелік.

Їй вже хотілося, щоб перелічені незнайомки так і лишилися незнайомками… А й справді, хіба цікавили б її ці записи і цей чоловік, якби вона знала про нього та про його наречену стільки, скільки знає про будь-кого зі своїх знайомих… Невизначене, невідоме, те, що могло б стати поживою для примхливої уяви, — то єдине, що вабило нашу Хуаніту! Цікавість притлумила в ній острах перед можливим розчаруванням, і дівчина повела далі своє необачне дослідження:

«Федеріко. — Хуаніта знову замислилася над записами. — Мабуть, цей Федеріко — близький друг мого незнайомця й живе там, звідки той приїхав… А може, його брат чи — хто знає! — майбутній швагер? Побачимо…

Гомеси. Певно, то якісь друзі батька чи матері, з ними бідолаха мав попрощатися, щоб не порушити правил доброго поводження. До цих людей мені байдуже!

Казино. Кепсько! Може, він гравець?.. В усякім разі, казино — не те місце, де чоловіки навчаються гарним речам. Але ж у деяких казино є і бібліотека, і читальна кімната, є свої та зарубіжні журнали. Зрештою, побачимо!.. Хоча сам факт підозрілий.

Сеньйор священик. Це вже приємно! Мене радує, що він вважає за потрібне попрощатися зі священиком! Проте, хто знає? А раптом цей чоловік зібрався таємно одружитися перед самісіньким від’їздом?.. Не забуваймо про перстень…

Рамона. Якби далі він не згадував про неї…, то ця Рамона змусила б мене покрутити мізками. Але ж Рамона не в о н а; Рамона — то лиш подруга коханої або так собі, якась симпатія; не виключено, що то довірена особа чи родичка, а може, й заміжня сестра.

Лолілья. Це вже щось зворушливе — видно, якась чарівна дівчинка, чарівний пуп’янок, що в майбутньому стане квіткою кохання; дружба з таким ангелом вказує на добру, м’яку вдачу чоловіка, який здатний на чисте, невинне, ніжне почуття. Мабуть, Лолільї не більше десяти років, вона з тієї родини, де найчастіше буває мій незнайомець. А може, вона ї ї молодша сестра?

Аптека. Не сумніваюся, що тут ідеться про посиденьки в аптеці, які так полюбляють у провінції: збираються до обіду і після, вранці і ввечері — самі чоловіки; сперечаються про політику, про рудокопні справи, про полювання, грають у шашки та шахи; тут поширюються всілякі чутки й новини… Переконана: наш герой ходить до аптеки не за ліками.

Маркіза. Ще одне підтвердження того, що він благородний і витончений! Ця маркіза може бути матір’ю Лолільї. Ясна річ, вона влаштовує вечори… вірніше — прийоми, і лише для вишуканого товариства, де бувають такі як він… Яке все-таки багатогранне і складне життя! О, здається, в мого незнайомця на душі неспокійно! Це й зрозуміло, адже людина, яка поспішає жити, не може бути щасливою… Як на те пішло, він і не був щасливий, інакше не втікав би від самого себе, прагнучи розчинитися в людях, щоб перейнятися їхнім життям!

Д. Мануель. Опікун, заступник або порадник — одне слово, йдеться, мабуть, про якогось друга покійного батька… Не виключено, що незнайомець — сирота… Ну й ну, скільки я вже про нього знаю!

Мої двоюрідні сестри. Ага, сестрички! Ця кревна спорідненість, таючи в собі можливість любові, змінює свою природу, як тільки родичі починають більш-менш подобатися одне одному. Негарний брат — небажаний брат, а гарний брат — найнебезпечніший: він може стати для сестри найбільш бажаним з-поміж усіх чоловіків… На щастя, тут про сестер