Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Захоплення червоними Могилева, на що вони мали змогу (малосилість нашої могилівської залоги), подавало їм надію на успіх. Втрата цього важливого пункту (осередку) правдоподібно примусила б Удовиченка відтягти туди частину своїх сил і ослабити Вапнярський напрямок.

Думається нам, що червоні не бажали вести будьяких операцій значними силами вздовж Дністра, зважаючи на непевність своїх відносин до румунів, а тому й провадили тільки слабеньку демонстрацію, яка, зрозуміло, й не дала бажаних наслідків.

Оцінка акцій пполк. Удовиченка.

Бої 3-ї дивізії під Вапняркою заслуговують окремого відзначення, як позитивні зразки успішних і сміливих дій меншої частини проти далеко сильнішого ворога. Удовиченко, скупчивши свою дивізію, не дає ворогові перейти в загальний наступ та охопити себе з двох боків, а сам попереджує його намір блискавичним ударом спочатку на північ – і жене ворога геть з поля бою. На другий день він уже готовий до рішучого бою з сильнішою південною групою. Тут Удовиченко спочатку дає відсіч ворожому натискові і тільки 30-го, коли червоні знесилилися, він атакує їх на всьому фронті і відсовує на південь.

Треба відзначити, що частини 3-ї дивізії не чекають наказу згори, а самі оцінюють ситуацію і з власного почину допомагають одна одній. Так, 27-го, коли червоні густими лавами навалилися на с. Вербове, яке стійко тримали в своїх руках сотні 7-го полку, 9-й полк, помітивши небезпеку для свого сусіда, хоч у самого на фронті бій, важко б'є по тилах червоних, що напирали на Вербове, і ворога відбито з великими для нього втратами. Гарматчики ділили бойову славу із стрільцями.

Бій виграно.

Необхідно оцінити те важке становище, в якому опинилася 3-тя дивізія. Серйозний неуспіх, можливо припустити, спричинився б до повного знищення цієї дивізії, бо в близький час ані підкріпити своєчасно Удовиченка, ані рятувати його після неуспіху було ніким і нікому.

3-тя дивізія діяла ізольовано й мусіла покладатися на свої власні сили й умілість.

Ситуація з 27 до 29 була остільки загрозлива й небезпечна, що в штабі з тремтінням стежили за ходом боїв, – отже, наш Ролянд не загинув, а придбав бойової слави собі й українським прапорам.

Оцінка й аналіза операції.

В наслідок боїв на всьому Українському Фронті з 26 до 30.VІІ, ми розбили большевиків на крайніх крилах. На Вапнярському напрямку кривавий двобій між Удовиченком та його ж славетною дивізією з одного боку, та Вапнярською червоною групою – з другого, скінчився блискучою перемогою наших військ.

Ворог відсунувся далеко на південь, щоб відірватися від непереможньої 3-ї дивізії.

Значення Вапнярських боїв.

Взагалі, успіхи на Вапнярському напрямку мали для нас велике значення.

1. Найбоєздатнішій на Українському фронті совєтській 45-й дивізії з поодинокими ударними частинами ми нанесли значну поразку.

2. Ми міцно посідаємо Вапнярку і відкинули ворога далеко на північ.

3. 3-тя дивізія погрожувала Одеському напрямкові і большевики звідси не мали змоги допомогти Жмеринській групі.

4. Могилівський напрямок було надійно прикрито, і складалася сприятлива ситуація для початку широких операцій.

Отже, перемога лишилася на боці слабішого кількістю, але сильнішого духом, злютованням і вмілістю. Кожну з большевицьких груп було розбито нарізно.

На Проскурівському напрямку ми також розбили 1-шу совєтську дивізію й здобули Проскурівський район, обсадивши р. Бужок. Ворог у повному відвороті на північ, шляхи на Старокостянтинів і навіть Шепетівку майже вільні.

На Жмеринському напрямку ситуація склалася трохи складніше. Ми відкинули ворога до самої Жмеринки. Тютюнник і Божко сіли верхи на залізницях Жмеринка-Могилів, Жмеринка-Проскурів і, погрожуючи Жмеринському вузлові, мов би казали: «Мементо Морі, вороже, години твої пораховано». Правда, їм не пощастило взяти Жмеринки, але нові зусилля мусіли привести до її упадку.

Загальні висновки.

Отже, Вапнярку й Проскурів здобуто. Одначе, бої за Вапнярку виснажили 3-тю дивізію, бої за Жмеринку знесилили Тютюнника й Божка, треба було починати нову операцію та звільнити залізницю Вапнярка-Жмеринка-Проскурів від большевицьких частин.

Польська армія, одержавши мандат на Східню Галичину, підійшла головними силами до р. Збруч. Відворот Галицької армії в повному складі за Збруч для операцій на большевицькому фронті 6ув не зовсім до вподоби польському командуванню з причин, на яких ми зупинятися зараз не будемо.

Окремі польські відділи перейшли Збруч у багатьох пунктах і доходили аж до р.Смотрич. Ці команди на селах обеззброювали нашу міліцію, арештовували представників влади, подекуди обеззброювали навіть військові частини. Подаємо витяги з двох характерних доповідей: командира Кордонного корпусу ч.247. Наштаб Волинської, ч.2282:

«Польські передові частини перейшли на східній берег р. Збруча й обсадили м. Гусятин-Шидлівці та інші місця. Як доносить державний інспектор Волинської групи полковник Нагурний, польські чаістини 20.VІІ. прибули в м. Лянцкорунь, захопили в полон наш відділ кордонної охорони, забрали з місцевого склепу дві гармати без замків і повезли їх у Шидлівці».

«Командир польського війська обіцяв звільнити полонених кордонників по з'ясуванні загального становища».

Доки Галицька армія не встигла цілком відійти від Збруча, на кордонній смузі траплялися сутички розвідчих частин польських із галичанами. Нарешті, Головний Отаман видав гострий наказ, щоб усі галицькі відділи перейшли на схід поза Наддніпрянську армію.

Уряд і командування вживає всіх заходів, щоби стримати на Збручі польські відділи, до прикордонних польських частин надсилається делегації, доводилося звертатися і до представників Антанти, які запевнили, що польське військо не має права рушити за Збруч.

Цілком зрозуміло, що ця погроза місцеві осередку уряду – Кам'янцеві – прикро відбилася