Читати книгу - "Дух джунглів, Алла Сєрова"

— Цього не станеться.

— Багато на себе берете, Бартон. Ви не контролюєте преси.

— Це ваша ілюзія. Не розумію, через що зчинився такий ґвалт. Вона живісінька, я вистрілила в неї ампулою із сильним снодійним. Проспиться, зійдуть синці — буде як нова. Але безпека нашої країни потребує її допомоги. І вашої.

— Вона може відмовитись. — Ед нервує. — Ви не маєте права нас затримувати.

— Жоден з вас не відмовиться. Просто ви не знаєте всього. Коли ви будете здатні слухати, я дещо розкажу вам. А тепер хай Волтер робить свою справу.

Волтер! Цікаво, чи в нього вже переболіла голова? Керстін Бартон, відьмо ти така! Ти пошкодуєш, що не вбила мене. Тому що я знову в білому будинку — на моїх ногах скрутився кіт. І десь тут є Ерік. Вона зробила найгірше, що тільки могла: знову привезла мене до Еріка.

— О ні! Керстін, без охорони я й на гарматний постріл не підійду до цієї кралі.

— Волтере, вона спить. Поглянь, що можна зробити з її вивіскою, добряче торохнулась, коли впала.

—Ідіть усі геть. Без вас голова болить. Заберіть кота!

— Не раджу його чіпати. Він страшенно злий, це тобі не Макс.

— Аякже. І хазяйку собі вибрав підхожу… Зараза така.

Хто зараза — я чи кіт? Мабуть, у його уявленні — обоє. Я вдам, що сплю. Волтер чимось мастить мені обличчя. Що ж, не буду його чіпати, бо це вже перетвориться на тенденцію. Я трохи подумаю. Цікаво, чи всю роботу Керстін тягне додому, чи це особливий випадок? Мені, в принципі, все одно. Я мала б зрозуміти, що є ще один гелікоптер. Ерік… Він припускав, що так станеться? Не знаю. Мені боляче навіть думати про нього, от у цю хвилину вони, можливо, кохаються. А я лежу тут, і Волтер чимось намастив мені половину обличчя.

— Отак, і скоро знову будеш красива. Ач, стерво, спиш — так наче янгол, а сама? Божевільна якась, от їй-богу. Лежиш тепер, отак і лежи спокійненько.

Він збирає інструменти і йде. Я лежу нерухомо, хай мине якийсь час. Я не допомагатиму їм у їхніх оборудках. Мені начхати на безпеку цієї країни — ця країна давно вже перетворилася на держиморду. Зрештою, це ж їм платять за брудну роботу, до чого тут я? Бартон, я хочу поїхати звідси, і негайно.

Хтось заходить до кімнати й сідає на ліжко.

— Я знаю, що ти отямилась.

Бартон. Господи, чому я її не втопила?

— Іди геть.

— Ні. Хочу дещо з'ясувати. Я ще тоді зрозуміла, що ти шукаєш смерті. От тільки не збагну, чому… У наших матеріалах не зазначено суїцидальних нахилів. Що сталося, Вікторіє? Ти можеш мені сказати?

— Ти — остання людина, з якою я б цим поділилася.

Вір мені, Бартон, це справді так. Ерік. Він заполонив мене всю. Я вмію кохати — шалено, пристрасно, з першого погляду. І я ніколи не скажу нікому про те, що відчуваю до Еріка, швидше помру. Бо в мене немає жодної надії, доки Керстін Бартон стримить на цій планеті.

— Ти просто нестерпна, знаєш?

— Стараюся.

Вона схоплюється й виходить, а я простягаюсь на ліжку. Найдужче мені хочеться лягти й заснути, та бачте, яка справа: я не почуваюся тут затишно, тож і спати не можу. Треба, мабуть, помитися піти. Вода й гель для душу мене завжди потішали.

— Зрозумій, я просто хочу знайти з нею спільну мову.

Голос Керстін чути звідкілясь згори. Мабуть, це вибрики вентиляційної системи. Що ж, я не винна, що в них недосконала система, а послухати не зайве;

— Але вона така дивна. — Міцуко, добра матуся. — Я не відчула її. Сиділа поруч — і… знаєш, ніби стіна між нами стояла. Вона чужа тут, їй усе чуже. Я гадаю, тобі треба говорити з нею абсолютно щиро. Але чи ти впевнена, що хочеш цього?

— Так. Уяви собі, що я відчула, коли та мила літня леді подала мені стару фотокартку! Це означало, що мама якимось чином повернулась до мене. Що в мене є сестра. Що мене ще щось пов'язує зі світом, з Україною — вона ж носить українське ім'я. От тільки вона по-справжньому нестерпна.

— Це у вас, мабуть, родинна риса. Спробуй настроїтись на її хвилю.

— Вона не хоче. Ми щоразу сваримося до ножа. Вона мене кілька разів мало не вбила, і я досі жива не через її альтруїзм, а завдяки випадкові. І я ледве не застрелила її, та вчасно зрозуміла, що саме цього вона й хоче, тільки не розумію, чому. Ще три дні тому цього в ній не було, що сталося?

Нічого не сталося. Просто я зустріла Еріка. Твого Еріка, Бартон.

— То, може, варто відпустити її?

— Монтоя оголосив, що заплатить мільйон доларів тому, хто приведе її до нього живою — це останні новини. Щось вона поцупила з його сейфу, а де поділа — не знаю, ми обшукали весь їхній будинок. У неї було кілька артефактів, мабуть, щось вони втрьох надибали в джунглях, та не кажуть, що саме. Але зараз із нею тільки браслет, а все решта десь зникло. У скриньці було двадцять шість досить великих алмазів — камінці на мільярд тягнуть. І скринька цікава, відкривається, якщо натиснути цвяшки в сузір'ї Великий Віз. Я читала описи цієї скриньки раніше. Коли і куди Величко переховала все те манаття, для мене просто загадка.

— Щось у ній усе-таки є.

— Волтерові це скажеш.

Вони сміються, а я виходжу з води. З люстра на мене дивиться жінка з синцем на пів-обличчя. Що ж, могло бути гірше. Хоча куди вже гірше? Я не можу тут лишатися. Я хочу якось повернути собі своє життя, бо воно мені подобалось.

— Торі, ви тут?

Ерік. Що він тут робить? Зрештою, це ж його будинок. Я тут, але мені цього не треба.

— Так. Зараз вийду.

Він стоїть на балконі, а вечір робить його обличчя таким молодим і світлим. І я не можу надивитися на нього. За що мені це? Чому я мала покохати цього чоловіка, покохати важко, без надії? Я не знаю. Я не хочу жити з цим почуттям.

— Не дивіться на мене, містере Гамільтон. Синець жахливий.

— Для мене це не новина. Керстін частенько приносить ще й гірші.

Звичайно ж, із такою роботою і такою прикрою вдачею Керстін мусить частенько діставати на горіхи.

— Так, звичайно. У неї така робота.

— Я вже звик. Хоча,