Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

Я збирала речі та думала про канікули. Це було дуже мило з боку Мела запросити нас до себе. Мені не завадить відволіктися від темних, академії та Рейка.

Складала у валізу кілька улюблених книг, літній одяг і деякі дрібнички, які могли стати в нагоді. Речі лягали на свої місця, а я все ще обмірковувала, як проведу час у Мела. Він завжди був тим, хто вмів розважити та підняти настрій, і його пропозиція здавалася чудовою можливістю відпочити від усіх проблем.

Мої думки неодноразово поверталися до подій останніх тижнів. Випробування, напади темних магів, смерть Еліота... Все це залишило глибокий слід у моїй душі. Я зітхнула, намагаючись відкинути ці думки.

– Мені потрібен перепочинок, — сказала я собі вголос, закриваючи валізу.

Оглядаючи кімнату, я відчувала, що цей відпочинок принесе мені те, чого я так потребувала — спокій і відновлення. Відволіктися від усіх проблем і просто насолодитися компанією друзів було саме тим, що мені зараз потрібно. Збираючи останні речі, я раптом побачила, як переді мною з'явилася записка. Розгорнувши її, я прочитала: "Зайдіть, будь ласка, в мій кабінет. Ейнар Рейк."

Серце в грудях застрибало. Я відчула, як хвилювання пройшлася по всьому тілу. Останні дні я намагалася не думати про Рейка, але кожного разу, коли його ім'я з'являлося переді мною, я не могла уникнути спогадів і сумнівів.

Поглядом ковзнула по кімнаті, перевіряючи, чи все зібрано. Записка все ще тремтіла в моїй руці. Важко зітхнувши, я вирішила, що зустрічі не уникнути. Зрештою, можливо, це просто формальність, пов'язана з екзаменом. Я вийшла з кімнати і попрямувала до кабінету Рейка, намагаючись впоратися з тривогою, яка наростала всередині.

– Викликали, сер? – запитала я, заходячи в кабінет декана.

– Так, заходьте, Аріанна, – відповів чоловік, відриваючись від паперів. – Ви добре впорались з екзаменом.

– Дякую, – відповіла я. – ви для цього мене викликали?

– Ні, – відповів чоловік. – Я хотів дізнатись, де ви плануєте провести канікули?

– Нас з Еллою, Мел запросив до себе, – з легкістю відповіла я. – Ми завтра відбуваємо.

– Це добре, – задоволено відповів декан. – Добре, що ви будете подалі від академії та від мене.

– Чому? – я сама хотіла втекти від всього, та слова Рейка дещо ранили мене.

– Бо так ви будете в безпеці, – пояснив він. – І ніхто не використає вас, як важіль тиску проти мене. Особливо зараз.

– Ви щось дізнались? – я почула прихований зміст в його словах.

– Ми натрапили на слід, – вирішив поділитись декан. – В записах Еліота дещо було, завтра я вирушаю з армією короля.

– Це небезпечно, – я не хотіла, щоб з ним щось трапилось.

– Більш небезпечно нічого не робити, поки темні кожного дня намагаються добратись до вас та до влади. – заперечив Рейк. – Я не дозволю їм перемогти.

– Це може бути пасткою, – не відставала я.

– Вот і перевірю, – хмикнув чоловік.

– Деколи я думаю, що буде простіше, якщо темний добереться до мене, – я вирішила озвучити свої думки. – Тоді ви точно будете знати його місцезнаходження.

– Не смійте так думати! – розізлився Рейк. – Він не отримає вас! Ніколи! Я цього не дозволю.

– Навіть, якщо це буде коштувати цілого королівства? – розізлилась тепер я.

– Не думав, що колись це скажу, – декан сам не вірив, що справді так вважає. – але так. Навіть, якщо це буде коштувати цілого королівства, Темний вас не отримає.

– Тоді, ви дурень! – впевнено відповіла я.

– Можливо, – легко погодився Рейк. – Вам варто відпочити, та й мені також. Завтра важкий день.

– Ви праві, – я не хотіла так легко здаватись та розуміла, що його не переконати. – Удачі вам завтра.

– Дякую, – сказав чоловік, повертаючись до столу.

Я планувала повернутись в кімнату, та щось заставляло мене затриматись в кабінеті. Мені страшно подумати, що Рейк вже завтра зустрінеться з Темним, що може загинути, що я можу більше його не побачити. Не знаю, чи я вирішила послухати Мела, чи страх за Ейнара взяв гору, та я вирішила, що не буду опиратись. Точно не сьогодні. Я розвернулась та попрямувала в сторону чоловіка.

– Що ви задумали, Аріанна? – посміхнувся Рейк.

Чоловік хотів ще щось сказати, та я не збиралась йому щось пояснювати. Я впевнено потягнула його за край сорочки та поцілувала. Якщо я боялась, що він відштовхне мене, то даремно, чоловік ніби сам чекав на це. Він впевнено притягнув мене ближче та поцілував так, ніби вперше. Його губи мучили мене та приносили насолоду одночасно. Він був єдиним чоловіком, з яким мені хотілось більшого і я не планувала відмовляти собі в цьому.

– Зупинись, – просив Ейнар, відриваючись від моїх губ. – Зупини мене поки не пізно.

– Чому? – важко дихаючи, запитала я.

– Бо сам я не зможу, – відповів чоловік та потягнувся за ще одним поцілунком.

– Тоді, можливо, не варто? – між поцілунками запитала я.