Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

- Що ти робиш??

Я теж підбігаю до них і намагаюся відтіснити від принца наставника, який не бачив мого феєричного обороту в повітрі та наступного падіння.

Раян і Кай обидва гарчать на мене, намагаючись поставити на місце, але вони надто погано мене знають! Частково обертаюсь і шиплю на обох. Бойовий настрій принца відразу кудись зник і вони з Каєм нарешті переходять від взаємних стусанів до нормального людського спілкування.

А я намагаюся підійти до Роксі, щоб дізнатися про його самопочуття. Але це діє як червона ганчірка на бика, і принц з диким риком миттєво виявляється поряд! Та він поводиться як якась некерована тварина! Правильно сказав його батько: Раяна ще приручати та виховувати треба!

Раян

- Раян, припини! Що ти робиш? - наставник намагається зупинити мене і не дає прибити близнюків.

- Не втручайся, якщо не знаєш що сталося!! Я вб'ю їх! - ричу, і намагаюся реалізувати свої погрози.

- Ну, хоч не обізвав мене степовою ящіркою, вже прогрес!

Він ще жартувати намагається! А мені зовсім не до жартів. Але на цьому тлі мій запал трохи вщухає.

- Так що сталося? – цікавиться Кай.

І мене починає трусити... Відповідаю рвано, переживаючи знову те, що трапилося.

- Карада... вона обернулася в повітрі... я ледве встиг її підхопити... А якби мене не було поруч? Я взагалі тут не повинен був перебувати!! Де були близнюки?

Тепер трусити починає вже і наставника, а заразом і близнюків.

- Раян, вона просто раптом обернулася і полетіла! Ми не змогли її зупинити! – намагається виправдатися Соко. Роксі, ще не в змозі розмовляти та лише киває головою.

- Ви хоч розумієте, що тільки-но мало не сталося??? - продовжую гарчати.

- Так. Ми мало не втратили Караду, - видає Соко, і від цих слів я взиваю, як поранена тварина і знову кидаюся на близнюків. Я не керую собою. При думці про те, що Карада могла постраждати, я втрачаю залишки самовладання.

***

Кай

Вкотре проклинаю той день, коли погодився на цю авантюру з наставництвом!

Мені знову треба розрулювати особисті проблеми принца. Звичайно, я чудово розумію Раяна, він злякався за дружину. І це диво, що вона залишилася живою! Але ж близнюки не винні. Їх важким драконам не наздогнати легкої дракониці Каради. Так, реакція принца цілком виправдана. Істинність зіграла свою роль і дракон Раяна мав дати волю своєму гніву. Але ось що мені робити? Грати роль громовідводу, намагаючись врятувати близнюків від люті золотого дракона, який мало не втратив свою Пару? Але, зважаючи на все, нічого іншого мені не залишається. Раз я вже в це вплутався, доведеться до кінця виконувати свої обов'язки та молити Богиню Гір, а заодно і Духів Степових Ящірок, щоб принц хоч трохи приборкав свою лють. Бажано до того, як наші ряди, що його супроводжують, сильно порідіють.

Ще й дівчисько поводиться так, ніби у неї в запасі є ще одне життя! Ну навіщо ти встряєш у бійку важких драконів, дріб'язок?!

- Раян! Заспокойся! Або ми зараз з тобою просто заб'ємо Караду! – О! Як мої слова вплинули на принца! Наче холодною водою його облив! Потрібно буде запам'ятати цей метод, головне не перестаратися, щоб не сприйняв мене як джерело небезпеки для його Істинної.

Небезпека для близнюків начебто минула. Напевно, нам варто повернутись до Академії, чи заняття принца ще не закінчилися? Поки я розмірковую, що робити далі, з'являється викладач із польотів.

- Принц Раян! Я не відпускав Вас із занять!

- Вибачте, але я відчув, що моя дружина в небезпеці та змушений був терміново залишити полігон.

- Зараз усе гаразд? – виявляє занепокоєння викладач польотів, старий степовий дракон.

- Так, але я хотів би повернутися разом із дружиною до Академії. Я відпрацюю пізніше, якщо потрібно.

- Я вже поставив вам залік, принце. На мій предмет у вас чудові знання. А ось Вашу дружину я поки що не можу атестувати.

- Як тільки Карада зможе повернутися до занять, я Вам повідомлю, – підключаюся до розмови. Мені не хочеться наголосити на проблемі Каради. І так уже чутки по Академії ходять, що принц узяв за дружину не повноцінну драконицю.

- Добре, повідомте мені, коли Карада буде готова. Я проведу з нею індивідуальні заняття, якщо буде потрібно. Зараз ми повертаємось до Академії.

І викладач летить, наздоганяючи зграю студентів, що пролетіла повз.

- Карада, ти зможеш обернутися і долетіти до Академії? - запитую дівчину.

- Я проти! Я не довіряю її дракониці! – гарчить принц.

- Не хвилюйтесь, принце! Моя звірюга від вас нікуди не подінеться! - шипить Карада. А Раян розпливається в ідіотській усмішці, остаточно виводячи дружину із себе. А в мене з'являється думка, що дарма Раян посилює ситуацію, сприяючи протистоянню Каради та її дракониці.

Раян

Після сьогоднішніх подій я вже не довіряю дракониці Каради — боюся чергової витівки, але вона з такою ніжністю дивиться на мене! На неї наша Істинність подіяла відразу. Мені здається, дракониця тільки чекала слушної нагоди, щоб визнати мене! Але я не розумію, чому вона не може порозумітися з Карадою?? Таке відчуття, що вони протистоять один одному. А ще виборюють владу. Але як це можливо? Адже людська та звіряча іпостась, це одне ціле, різної форми, з різним світосприйняттям, але з однією душею. Як можна боротися із самим собою?

Ми повертаємось до резиденції, і після вечері Карада йде до нашої кімнати, збираючись, як вона сказала, відразу лягти спати. Я ж залишаюся, як завжди, у вітальні, чекаючи, поки дружина засне і не буде кривитися від огиди, побачимо мене в нашому ліжку.