Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Майже півроку султанська армія готувалась до походу. 200-тисячна армія Мехмеда підготовлених до жорстокої осади бійців. Сто катапульт, готових розбити стіни замка Бран і перетворити на місце болі і згарища.
Орієнтовний план Мехмеда був простим, зайти на територію, і захопить побільше територій. Місцевих чоловік, що сильніші статурою убити, або перетворити на рабів і продати. Жінок щадить, тих що поздоровіше і погарніше забрати до Стамбулу. Всі церкви і подібні місця невірних піддати вогню, а тих хто буде протитивитись піддати сильним тортурам і публічно стратити. Дітей ознайомити з ісламом, і заставити все ж перейти на вірну сторону.
Але, і Влад тим часом не чекав, він намагався зібрати союзників, сам князь розумів-його 20-тисячна армія не витримає навали султана. І хоч останній рік, вони кинули всі гроші і сили на навчання і озброєння армії, все ж без підтримки Валахія не вистоїть.
З надією князь пише листа Папі, і той, на диво, підтримує Влада і просить інших підтримати його в війні, літній чоловік прекрасно розумів, що в випадку, проникнення турків на терена Європи, зупинити такого сильного ворога буде важко, якщо і залишитися взагалі можливим.
Першим союзником Валахії став Алексендрель, саме йому, Папа довіряє близько двох тисяч фунтів на воєнний захист від турків. Алексендрель, новообраний молдовський князь, хоч був і ненайкращим другом Влада, все ж з першого дня підтримув Валахію на політичній арені.
Венгрія на чолі з двоюрідним братом Мат'яша від голосування утрималась, але і остаточного рішення не надала.
Але, крім них, ще 3 королівств згодилися допомогти Владу в разі воєнної атаки.
Тому, на деякий час Влад заспокоївшись знову займався справами Валахії.
* * *
А от Марія зовсім забувшись в дітях, наче і не помічала знервованого стану оточуючих.
Княгиня ходила садом, тримаючи Міхея за руку. Вона посміхалася і дивилася вперед, не оглядаючись на всі боки, як раніше.
Ілона йшла позаду, повністю в своїх думках, вона вже давно почувалася зайвою, особливо коли сама, близько місяця назад відчула дивні поштовхи в животі. Сталось так як і казав Джакомо, схоже вона вагітніла, але сказати про це матері ненаважувалась.
—Мамо -крикнув Міхня і потяг Марію за руку.
—Так, солоденький мій.
—Дивися, там білочка -вказав пальчиком на дерево, вони підійшли ближче.
"Мама" -яке дивне слово, невже тепер вона теж стане мамою?
—Мамо, мені тут не подобається, можна я піду до себе? -Запитала Ілона.
–Ми ж тільки вийшли ... -Вона підійшла до дочки і погладила по волоссю. Ілона пригорнулась до неї, пощастило що живіт дівчини на диво все ж залишався майже не помітним, хоч з тієї ночі і пройшло вже близько семи місяців.
Поки Марія гляділа на сина, а охорона трималась на відстані. Сталось те, чого ніхто не очікував. Стріла, направлена зрадником з високого куща, прилетіла в Ілону, що несподівано сама того не зрозумівши вийшла вперед матері, закривши її груднину, спиною.
Першим хто відреагував була нянька малого спадкоємця, літня жінка заверещала, притиснувши Міхея до себе, закриваючи пишною сукнею.
За пару секунд охоронці обступили княжу родину і дістали зброю, ставши на поготову.
Марія яка все ще не зрозуміла що сталось, опустила голову і глянула в обличчя Ілони.
—Мама.. -тихо проказала і зі страхом глянула на Марію. Сильна біль пройняла плече і груди дівчини.
—Ілоно? - Марія боязливо почала говорити , вона боялась побачити рану чи інше ушкодження доньки.
Але все ж, їй довелось пересилити себе і розплющити очі, глянувши на спину тій. Стріла ввійшла в плече, пройшовши його наскрізь. Ілона зціпила зуби, намагаючись стримати наростаючу біль, яка тепер, коли адреналін трохи впав, з'явилась.
—Боляче.
—Покличте лікаря, негайно! -крикнула Марія, намагаючись не рухатися, підтримуючи руку доньки. Любий рух міг призвести до початку кровотечі, а тому вони стояли на місці.
—Ми покликали лікаря, княгиню, він має скоро бути. -упевнила її служниця.
—Давайте потихеньку підійдемо до палацу, не знімаючи кільця. -запропонував охоронець.
—Добре.
Зараз хотілось поскоріше опинитися в безпеці, тому вони уважно слухаючи командира робили те, що він скаже.
Вже за годину плече Ілони спостерігав лікар, намагаючись без сильних рухів дістати стрілу з плеча, але в нього ніяк не виходило. Бо Ілона відчуваючи цей нестерпний біль, виривалась і починала кричати.
—Ілоно, це потрібно для тебе самої, будь-ласка, послухай лікаря. -заспокоювала її Марія, тримаючи за зап'ясток.
—Мені боляче, -істерично прокричала дівчина.
—Випий вина, біль зменшиться.
Марія протянула вино, але та лишень відсякнула від неї.
—Я не п'ю цю гидоту.
—Але треба, -уже упевненіше проказала княгиня.
—Мама, я..я дещо зробила. -понуривши голову, пробубніла Ілона, її голос тремтів.
—Ілоно, не бійся, що ти могла зробити такого, щоб це було таке важливе в цій ситуації? Чому не даєш допомогти тобі?
—Я.. Я з Джакомо.
—До чого тут зараз твій Джакомо? -фиркнула Марія, починаючи злитися, думаючи, що та лишень відтягує дорогоцінний час.
—До того що, близько семи місяців назад він зробив мене жінкою.
Марія впала в ступор. Їй забракло повітря і вона як рибка відкривала рота, намагаючись втягнути його. Ілона перелякано відступила назад, присівши на ліжко.
—Як..Як ти могла?! Коли встигла? Чи ти розумієш дурне дитя, що ти зробила, ти зурочила свою долю! -врешті крикнула Марія і підійшла до Ілони, заглядаючи в її очі.
Ілона прикривала руками живіт, тепер зі стігнутим на половину верхом сукні, Марія нарешті побачила набухші груди дочки, тепер все ставало на свої місця. Пазл в голові склався, тепер зрозуміло чому останнім часом та носила темний одяг. Крім того Ілона, вичитавши в книзі з забороненим романом, стала підкладувати клаптики тканини, в корсет, аби ніхто не помітив виділення молока, яке почалось зовсім не давно.
—Забери руки, Ілоно.
—Мама..
—Забери руки з живота, Ілоно..-розчаровано проказала Марія, уже знаючи, що її очікує.
Ілона забрала руку, показавши свій живіт.
—Охх, Господи, спаси нас всіх від такого сорому.
—Пробач. -все, що, змогла видавати з себе княжна.
Марія мовчала, обдумуючи все, що дізналась. Ці пару хвилин здалися каторгою, для молодої дівчини. Зрештою, шумно видихнувши, Княгиня підійшла до доньки і обійняла.
—Все, заспокойся, я все рівно буду поряд, ми вирішимо щось. В нас майже однаковий термін, якщо що, всі будуть думати, що це я народила дитину, все буде добре.
—Дякую, мама. -Ілона з полегшенням обійняла жінку.
Врешті прийшов лікар, який відходив на пів години, щоб знайти в запасах сильне знебоююче.
—Вона точно безпечне?
—Точно, не хвилюйтесь. -заприсягнув він і дав Ілоні ложку настію.
Очі починали злипатися. Княжна незчулась, як заснула. Врешті, коли та вже розслабилася, лікар зламавши стрілу з обох боків, дістав з плеча дерев'яний стержень.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En», після закриття браузера.