Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

ВСТАВКА — КАДРИ З ВИПУСКУ МІСЦЕВИХ НОВИН

ЖУРНАЛІСТ — РЕПОРТАЖ ІЗ МІСЦЯ ПОДІЙ:

— Сьогодні стався значний прорив у справі про вбивство Шарлот Роуз. Востаннє цю юнку бачили на домашній вечірці, після чого знайшли забитою кийком до смерті неподалік від Стоун-Крік. За даними з наших джерел інформації, цієї ночі заарештовано бойфренда жертви Деніела Пайна…

ПОВЕРНЕННЯ ДО СТУДІЇ

НАКЛАДКА КАДРІВ:

«Луїз Лестер, Служба контролю за судовими помилками»

ЛЕСТЕР: — Спершу моє ставлення було доволі скептичним. Розумієте, нам у Службу надходять тисячі запитів про допомогу від ув’язнених, які заявляють про свою невинність. А цей запит ми отримали від дванадцятирічної сестри ув’язненого. Але потім ми ознайомилися з матеріалами справи.

Лестер роздратовано хитає головою.

ЛЕСТЕР: — За версією обвинувача, Дені та Шарлот були разом на вечірці, Шарлот повідомила йому, що вагітна, і вони посварилися. Дені був дуже п’яний, а згодом, уже після вечірки, вони знову почали сваритися, він її штовхнув, вона впала, вдарилася головою, і та травма виявилася смертельною. Дені запанікував і у візку перевіз її тіло на берег струмка, де розтрощив їй череп великим каменем, перетворивши голову на криваве місиво. Але на його одязі немає ніяких слідів крові, ніяких залишків ДНК чи інших фізичних доказів. Ніяких слідів. Хіба це нагадує поведінку переляканого п’яного підлітка? До того ж ми дізналися, що обвинувач відхилив виправдальний доказ захисту…

Розділ 4. Мет Пайн

У шлакобетонній кімнаті в’язниці тхнуло хлоркою. Мет поглядав на агентку Келлер, яка мовчки сиділа навпроти. Говіркою назвати її було важко. Але вона випромінювала впевненість у собі, що його заспокоювало. Навіть у стінах в’язниці суворого режиму серед убивць, насильників і найгірших покидьків цього суспільства (із моторошними криками отих проклятих душ за сусідніми дверима) вона залишалася спокійною і незворушною.

— Довго вже чекаємо, — промовив Мет, аби перервати мовчанку. Вони просиділи у кімнаті вже з пів години.

Келлер кивнула.

— Востаннє я бачив його ще у дитинстві, — продовжив Мет схвильовано. Він ніколи не провідував Дені у в’язниці. Батько завжди казав, що так побажав Дені. Брат не хотів, щоб його брати й сестра бачили його зачиненим у клітці, як тварина.

А тому в Метовій пам’яті образ Дені ніби застиг у часі. Зразковий приклад зірки американського футболу невеличкого містечка. Дені не був Томом Бреді, але в Адейрі, штат Небраска, де щотижневі футбольні матчі у п’ятницю за популярністю поступалися хіба що їх успіху серед жителів техаських анклавів, його брат був неабияким героєм.

— Скільки років вам було, коли він залишив домівку? — запитала Келлер через силу, намагаючись перебороти власну відразу до пустопорожніх балачок.

— Чотирнадцять.

Знову кивок.

— У вас були близькі стосунки? Я маю на увазі раніше…

— Авжеж, — збрехав Мет. Коли вони були малими, то завжди бавилися разом, годинами гралися, будували фортеці, лазили по деревах, збирали леґо. Та коли Дені перейшов до вищої школи, він став місцевою зіркою, і Мет випав із його всесвіту. До того ж особливі стосунки між батьком та Дені практично заповнювали собою увесь простір і час. Батько просто не помічав Мета.

Потім убили красуню Шарлот. Востаннє її бачили на нелегальній домашній вечірці, після якої її забили до смерті, невідомо де і хто, а тіло покинули на березі струмка неподалік від їхнього дому. Поліція знайшла кров у возику, захованому в густих кущах біля стежини, що проходила через власність Пайнів. Ніхто так і не зміг збагнути, навіщо комусь знадобилося перевозити тіло Шарлот. Або навіщо їй розтрощили здоровенним каменем череп уже після смерті. Але в одному всі були твердо переконані: винним у злочині був її бойфренд, Дені Пайн.

Із того моменту нічого вже не було таким, як раніше. Для Пайнів той рік став Нульовим. Було життя до Шарлот і після. Зараз для Мета знову настав Нульовий рік.

— Ви не бачилися відтоді, як… — Келлер не договорила.

— Мої батьки не посвячували нас у подробиці процесу, намагалися тримати подалі від усього скандалу. Ми розмовляли з ним по телефону, ото і все.

Востаннє Мет бачив Дені на свободі у ніч убивства Шарлот. Якби не це, та ніч була б для Мета дуже особливою. Джессіка Вілер попросила його нишком вислизнути з дому для побачення з нею. Телефона у нього тоді ще не було, і вона кинула йому записку на уроці природознавства, що стало кульмінацією їхнього тижневого флірту. Джессіка склала записку в маленький квадратик і перев’язала червоною стрічкою, як пакуночок. Мет пам’ятав, як закалатало його серце, коли він прочитав записку.

ЗУСТРІНЕМОСЯ НА БУГРІ О ТРЕТІЙ СЬОГОДНІ ВНОЧІ

ТАК ЧИ НІ

ВИБЕРИ ОДНЕ І ОБВЕДИ В КОЛО

Бугром називали найпопулярніше місце для побачень на вершині віддаленого пагорба на березі струмка. Місце для милування зірками та кепських рішень. Звісно, він обвів колом «так». І як же його вразило, коли вона справді прийшла — з ліхтариком, у піжамі і капцях. Вони лежали горілиць на холодній траві, дивилися на малесенькі зірки у чорнильно-темному небі, спостерігали, як по місячному диску пробігають хмари.

***

— Це нагадує мені сцену з «Пам’ятної прогулянки»6, — сказав Мет. — Ти бачила цей фільм?

Вона похитала головою.

— Він старий і не дуже. Не найкраща екранізація творів Ніколаса Спаркса. Але та сцена досить вдала.

— Ти завжди так любив кіно? Тобто завжди порівнюєш справжнє життя з побаченим у фільмах?

Мет усміхнувся:

— Вибач. Моїх рідних це дратує до нестями.

— А як на мене, то це чудово.

— Мені б дуже хотілося знімати кіно, як виросту. У Нью-Йоркському університеті є крута школа кінематографії. Мій дідусь, коли ще не хворів, казав, що кіно — це сучасна поезія.

Вона повернулася до нього:

— Ніколас Спаркс… а ти бачив «Щоденник пам’яті»7?

— Звичайно. Критики його розгромили, але це вже культова класика. Сцена поцілунку під дощем вважається…

Джессіка приклала вказівного пальця до губів. Нахилилася і легенько його поцілувала. Куди там було фільму до її поцілунку!

Мет мимоволі доторкнувся пальцями до рота, пригадуючи те незабутнє відчуття, і в ту мить двері різко відчинилися.

— Мет?

Мет підвівся, вражений