Читати книгу - "Мій особистий ворог, Вікторія Ван"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але, зрештою скільки б я не сверлила цю чортову тарілку поглядом, хлопець не приходив.
Ось і Деніел піднявся зі столу, і побажавши всім хорошого дня, вийшов з кімнати. Що послужило сигналом для активних дій Олени, яка відразу після його виходу повернулась до мене, немов тільки помітила моє існування і промовила:
- Я сподіваюсь ти готова до сьогоднішнього дня. – радше наказала, а не запитала вона.
- Так.
- Зараз я дам тобі ще деякі документи, передаси їх директорові, у школі тебе зустріне моя подруга, вона працює там вчителем, вона все тобі покаже і розкаже, будь ввічливою, - наголосила вона останнє слово, - і покажи себе з найкращої сторони.
- Добре, я зрозуміла. – Продовжувати діалог із жінкою не хотілось, і я пішла у свою кімнати забрати всі необхідні в школу речі.
- Я сподіваюсь, ви будете старанно відноситись до навчання у нашій гімназії. – Дивилась на мене з-під своїх круглих окуляр уже не молода, але все ж струнка, мініатюрна жінка.
- Так, я буду старатися. – Почула я немов би збоку свою відповідь.
- Тоді можете іти. – Сказавши це жінка взялася знову перекладати різноманітні документи.
- Дякую, до побачення. – Промовила я і відразу ж вискочила за двері директорської, де мене все так же чекала Еллен, подруга Олени, і за сумісництвом, як вона сама казала - вчителькою французької.
Не висока, повненька темношкіра жінка вела мене по коридорах гімназії і паралельно розповідала про неї.
Дана гімназія була приватним навчальним закладом, де, я так зрозуміла навчались лише дітки багатіїв, що ж цього я і очікувала, і навіть не здивувалась. Адже сам фасад будівлі і території навколо неї кричали про великі гроші, які були вкладені у них.
І це ще не все, заклад розділявся на три величезні будівлі, які займали таку ж територію. В одній з яких навчались початкові класи, друга, в якій знаходилась я охоплював старшу школу, і третя будівля, яка знаходилась трохи окремо і віддалено – університет. Таке собі містечко для освіти, вхід в яке звичайним дітям був забороненим.
Еллен все розповідала, не замовкаючи, і це навело на мене дивну думку, як Олена змогла подружитись з жінкою, яка так від неї відрізнялась. На відміну від моєї матері, яку оточувала аура певного холодно спокою, темношкіра жінка всім своїм видом випромінювала певну теплу і дещо божевільну активність. Вона ні хвилини не припиняла швидко тараторити і махати руками, доповнюючи цим образи, які хотіла як-найяскравіше описати.
Чесно кажучи, після проведеного відносно довгого часу разом із моєю новою «сім’єю», компанія жінки мені імпонувала і дарувала у певній формі радість та впевненість. Еллен особисто познайомила мене із моїм класним керівником – уже немолодим сивоволосим чоловіком, який пообіцяв познайомити мене із моїм новим класом дещо пізніше.
Так за розмовами ми і опинилися біля класу математики, де зараз у мого нового класу мав проходити урок і жінка мене зрештою відпустила.
Клас, незважаючи на те, що до уроку залишалось, приблизно 5 хвилин, майже пустував. З двадцяти місць було зайнято, лише, сім. І так, проходячи мимоволі, я їх порахувала, відчуваючи на собі паралельно чужі, зацікавлені погляди. Не знаю, можливо, потрібно було привітатись чи представитись, але нічого з цього я вирішила не робити, я не шукала тут друзів, вони мені не потрібні.
Лише, на мить, шукаючи найбільш підходяще місце, я глянула на одягнених в таку ж форму, як і у мене учнів. Азіати, європейці, їх зовнішність була мені чужа, як і все що зі мною відбувалось в останній час. Не довго думаючи, я вирішила сісти за першу парту біля вікна поруч із мініатюрною блондинкою в окулярах, яка одразу ж після цього якось налякано на мене глянула своїми карими очима.
- Що таке? – все ж запитала у неї я.
- Ти сидиш на чужому місці. – Тихо відповіла дівчина, нагнувшись низько над партою.
Після її слів за спиною я почула тихі перешіптування, почувши їх дівчина здається ще більше прогнулась.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій особистий ворог, Вікторія Ван», після закриття браузера.