Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Навпаки, я повинен був навіть сперечатися й стояти за чистоту самих намірів і за щирість слів його перед такими людьми, котрі, здається, могли б зрозуміти його. Мені було трудно навіть переконати когось, тому що він зумів так замаскувати себе перед усіма, що рішуче немає можливості показати його в тому вигляді, яким він насправді є. Чи заговорить він про патріотизм, він заговорить про нього так, що патріотизм його здається підкупним; про любов до царя, яку плекає він щиро й свято в душі своїй, висловиться він так, що це подібне на одну догідливість і якесь корисливе догоджання. Його щирий непідробний гнів проти всякого напрямку, шкідливого для Росії, виразиться у нього так, мовби він подавав донос на якихось певних, йому одному відомих людей. Словом, на всякому кроці він сам собі наклепник. Небезпечно жартувати письменникові зі словом. Слово гниле хай не виходить з уст ваших![15] Якщо це слід застосувати до всіх нас без винятку, то у скільки разів більше воно має бути застосоване до тих, у кого поприще — слово, і кому визначено говорити про прекрасне й піднесене. Біда, якщо про предмети святі й піднесені лунатиме гниле слово; хай уже краще лунає гниле слово про гнилі предмети. Всі великі вихователі людей накладали довге мовчання саме на тих, хто володів даром слова, саме в ту пору і в той час, коли більше за все хотілося їм похизуватися словом і поривалася душа сказати навіть багато корисного людям. Вони чули, як можна зганьбити те, що прагнеш піднести, і як на всякому кроці мова наша є нашою зрадницею. «Наклади двері й замки на вуста твої, — говорить Ісус Сирах, — розтопи золото й срібло, яке маєш, щоб зробити з них ваги, які зважували б твоє слово, і скувати надійну узду, яка б тримала твої вуста»[16].
1844
V
Читання російських поетів перед публікою
(Лист до Л**)[17]
Я радий, що нарешті почалися в нас публічні читання творів наших письменників. Мені вже писали про це дещо з Москви: там читали різні літературні сучасності, а в тому числі й мої повісті. Я думав завжди, що публічне читання в нас необхідне. Ми якось охочіше готові діяти гуртом, навіть і читати: поодинці з нас кожен лінивий і, поки бачить, що інші не зрушили, сам не зрушить. Майстерні читці повинні створитися у нас: серед нас мало красномовних говорунів, удатних хизуватися в палатах і парламентах, але багато є людей здатних усьому співчувати. Передати, поділитися відчуттям у багатьох перетворюється навіть на пристрасть, яка стає все сильнішою в міру того, як живіше починають помічати вони, що не вміють висловитись словом (ознака природи естетичної). Утворенню читців сприяє також і мова наша, яка ніби створена для майстерного читання, утримуючи в собі всі відтінки звуків і найсміливіші переходи від піднесеного до простого в одному й тому ж висловлюванні. Я навіть,думаю, що публічні читання з часом замінять у нас спектаклі. Та я б хотів, щоб для нинішніх наших читань добиралося що-небудь істинно варте публічного читання, щоб і самому читцеві не жаль було потрудитись над ним попередньо. В нашій сучасній літературі немає нічого такого, та й немає потреби читати сучасне. Публіка його прочитає й без того, завдяки пристрасті до новизни. Всі ці нові повісті (в тому числі й мої) не такі важливі, щоб зробити з них публічне читання. Нам треба звернутись до наших поетів, до тих високих творів віршованих, що у них довго обмірковувались та оброблялись у голові, над якими і читець повинен попрацювати довго. Наші поети до сих пір майже невідомі публіці. В журналах про них говорили багато, розбирали їх навіть вельми багатослівно, але висловлювали більше самих себе, ніж поетів, яких розбирали. Журнали досягли тільки того, що збили й сплутали поняття публіки про наших поетів, так що в очах її особа кожного поета тепер двоїться, і ніхто не може уявити собі виразно, що таке з них усякий у сутності своїй. Одне тільки майстерне читання може встановити про них ясне поняття. Але, зрозуміло, треба, щоб саме читання проведене було таким читцем, котрий спроможний передати всяку невловиму рису того, що читає. Для цього не треба бути палким юнаком, котрий готовий зопалу й не переводячи подиху прочитати за один вечір і трагедію, і комедію, і оду, і все, що не трапиться. Прочитати як слід твір ліричний — зовсім не абищиця, для цього треба довго його вивчати. Треба поділити щиро з поетом високе почуття, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.