Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

- Ну і що ? Ви так кажете наче самі в цьому впевнені, і не вона ж сама п'є. І мені здається, що нас це не має тривожити.

- Дань, я от чогось не розумію. Хто вона тобі така, що ти так заступаєшся за неї? Ти за всіх заступаєшся, але вона того не варта! - втрутилася Віка 

- Та ніхто, і начхати мені на неї взагалі. Просто якщо у неї не багата сім'я, то навіщо засуджувати людину ? 

- Я тебе не розумію. - відізвався Костя. 

АСЯ

Я написала Людмила Олександрівні, що мені стало погано, а сама пішла додому. 

Цей клас мене не залишить в спокої. І я тепер не знаю, що навіть робити. 

Прийшовши додому, я почала готувати обід. Батько працює сторожем, ну невідомо наскільки довго він там протримається без горілки. Але дуже сподіваюся що кине. Але вже 17 років, так і не кидає. 

Вже за годину, на столі була картопля, риба, яку обожнює батько, і салат з овочів. Батько має прийти з хвилини на хвилину. Тому чекаю його в коридорі. 

Як тільки я почула шорох ключів, я сама відкрила двері. Як тільки побачила батька, одразу зрозуміла, знову не в тому стані,  в якому б я хотіла бачити. 

-Тату, знову? - сумно питаю 

- Відчепись від мене - похитуючись грима - Я що хочу те й роблю, тебе це не стосується! 

- Але тату, ти обіцяв, що кинеш! - обурено відмовляю

Він минає мене і проходить далі

-Ну і що, що обіцяв. Обіцяти- не значить зробити. А ти наївна! Ніколи не вірь тому, що тобі хтось скаже, брехати дуже і дуже легко! Все одно хтось підставить або кине в якусь хвилину. Світ - зло. - відмовляє мені. 

-Тату, але ж є і інші люди. Не суди всіх по мамі. - він повертається і знову йде до мене. Міцно обіймає і цілує у висок, як робив це в дитинстві. 

-Не тільки мама це довела. - сумно посміхається і йде на кухню.  

Я розвернулася, і пішла до своєї кімнати. Вона була маленька, але затишна. Я лягла в ліжко, і міцно заснула. 

Ніколи не люблю ранок. Прокидатися від звуку будильника, і розуміти, що скоро ще й уроки. Аж плакати хочеться. Але все ж таки борючись з собою, я встаю. 

Одягла я свою форму, а волосся зав'язала в хвостик. Сьогодні вже був вітер, тому просто так йти холодно. Тому накинула легеньку куртку і вийшла з дому. Школа знаходиться не далеко, десь за хвилин 20 до неї можна дійти. Тому ходжу туди я пішки, щоб гроші хоч на транспорт не витрачати. 

Добравшись до школи я йду до класу географії, він знаходився на першому поверсі, тому дійшла до нього я швидко. В класі було учнів сім, не більше. До уроку залишилося п'ять хвилин, тому учнів мало бути більше. Але головне, що зараз тут немає тієї компанії і від цього стає легше. Через п'ять хвилин пролунав дзвоник, та зайшов вчитель. 

-Доброго ранку! Сьогодні у нас темою уроку є: “Визначення географічного розташування міст, сіл, країн на карті”. Відкриваємо зашити та запсуємо тему. - учні почали шурхотіти зошитами, ручками - А де половина класу? У вас староста змінилась? - всі почали збирати головою у заперечення. - Люся! Де  всі? - обурено питає вчителька старосту 

- Наталія Миколаївна, на уроки затримуються : Віка Соломова, Назар Тимченко, Ніка Соломова, Кирил Руденко, Даня Мельник. Взагалі не прийдуть Савченко, Бондаренко, Кравчук - вони пишуть олімпіади. А всі інші хворіють. 

-Добре, дякую. Отже, тоді почнемо урок, бо чекати ту компанію будем довго. І так… - далі продовжувала розказувати тему вчитель географії, я нічого не зрозуміла. По-перше, я географію взагалі не розумію. Мені оці меридіани, часові пояси і таке інше, як щось космічне та нереальне.

 - І так теорію я вам розповіла, тепер практикуемся. До дошки йде Ася Савчук. Новенька, зараз перевіримо твої знання з географії, прошу, виходь. - вказує на місце біля дошки перед картою, я одразу ж встаю і йду до вказаного місця.- Визнач, будь ласка, де знаходиться село Антонівка та приблизно порахуй його розташування. - вона чи знущається, як я найду на контурній карті України, цю Антонівку, якщо не знаю навіть в якій це село області. Я шукала його на карті хвилин п’ять, та нічого не знайшла.- Добре покажи де видобувають корисні копалини в Україні. - я знову дивлюся на карту. Я нуль без палиці в цій географії. 

-Я не знаю. - розчаровоно відповідаю. І в цю ж секунду відчиняються двері класу і заходить ота зграя ненормальних. Першим зайшов Мельник, а вже далі всі інші. 

- Нарешті прийшли. Даню, та напевно був дуже зайнятий, і..

- Так, Наталія Миколаївна, рятував світ! - перебив Даня вчителя

- Годі жартів. Давай допоможи новенькій визнасити, де село Антонівка. Та визнач географічне положення. А всі інші - кидає погляд на тих хто щойно увійшли - сідайте на свої місця.

Після її слів він глянув на мене та почав наближатися. Він підійшов досить близько. Я навіть не ворушилася. Він забрав у мене олівець, щоб показати на карті положення. 

- Антонівка знаходиться в Житомирській області. І геогра..- не встиг він договорити, як у школі вимкнулася сирена, яка повідомила про пожежну небезпеку. 

- 11-А, без паніки! Швидко збираємо речі! . Будь ласка, нікуди не тікайте. Чекаємо весь клас. Та розом покидаємо приміщення! - голосно промовляє Наталія Миколаївна. 

Всі почали розмовляти, обговорювати, що ж могло статися. Одним словом - балаган! 

Зібравшись, нас почали виводити. Коли ми вийшли з школи нам сказали чекати біля неї, бо уроки будуть продовжені. 

Ми стояли хвилин двадцять, та потім сказали, що це хибна тревога, тому можемо повертатись. Повернулися ми вже на інший урок, урок Історії, який вела наша класна - Людмила Олександрівна. 

-Добрий день. Мої дорогі, спочатку у мене є важливе оголошення, потім вже почнемо урок. - почала вона - Є пропозиція поїхати в Карпати через два місяці, якраз тоді вже там буде сніг. І ми з вами зможемо гарно відпочити- всі почали говорити “Ні!”, “Не хочем”, і таке подібне- Це не обговорюється! Їдуть всі. Тим паче ви прогулюєте уроки та ми проведемо гарно час. Це одна із останніх наших шкільних поїздок. Тому поїдемо! Це безкоштовно, нам школа дає змогу відпочити за “Дякую!”. Ну, я вам головне сказала, тепер починаємо урок!