Читати книгу - "Леонід. Народження легенди, Сергій Оріанець"

Ці слова вдарили Леоніда, мов грім. Він згадав Верона, що врятував його від прірви, і Максимуса, що казав про повагу до воїнів. «Я не сам, — подумав він, стискаючи амулет. — І ніколи не буду». Старець провів його до краю лісу, де чекали супутники, і зник у хащах, мов тінь.

Повернувшись додому, Леонід відчув, як у його грудях палає новий вогонь. Він зібрав невелику групу однодумців — хлопців, чиї очі горіли, як його власні, — і почав тренувати їх. Вони цілими днями відточували навички, вивчали військову справу, сміялися й сперечалися, стаючи ближчими, ніж брати. Леонід дивився на них, стискаючи амулет із оленем, і думав: «Це лише початок. Разом ми змінимо світ». Але в глибині душі, де ховалися слова відлюдника, він відчував тінь: чи готовий він до ціни, що чекає попереду?