Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Це був кремезний чоловік середнього віку, з великими вусами, які виглядали так, ніби мали окрему біографію, і трохи надто тісною формою, яка тріщала в області ґудзиків, якби вони знали, що їм доведеться витримати такий об’єм рішучості.

Його черевики блищали до дзеркального сяйва — ніби хтось натирав їх не годинами, а днями, або ж сам капітан мав звичку чистити взуття щоразу після кожної підозрілої курки, що переходила йому дорогу.

А обличчя було таким серйозним, важливим і зібраним, що навіть баба Варвара, яка мала диплом у словесному приниженні всіх і всього, не зважилася одразу прокоментувати. Вона лише тихенько зціпила зуби й сховала коментар у внутрішню кишеню — до кращого моменту.

Капітан Буряк обвів поглядом натовп, витер піт з чола й голосно прочистив горло. Його "кхем-кхем" було таким авторитетним, що навіть собака Степана, яка завжди гавкала на все живе, притихла.

— Так, значить! Слухайте мене уважно! — гримнув він.

І стало так тихо, що можна було почути, як баба Ганна відкриває фантик від цукерки.

Капітан крокнув уперед, мов офіцер на параді, й суворо втупився в натовп:

— Відсьогодні порядок у Шпилях контролюю я.

Люди перезирнулися. Хтось тихенько пирхнув. Хтось зітхнув.

— Тепер тут буде дисципліна! — проголосив він, і десь на горизонті, здається, прокинулася корова.

Дід Петро тихо хмикнув, але вголос нічого не сказав. Його борода хмикнула разом з ним.

— І найголовніше! — капітан різко підняв вказівний палець, який блищав, як його черевики. — Я чув, що в цьому селі є четверо дітей, які дуже люблять лізти не у свої справи!

Максим, Соломія, Тимко й Іван відчули, як на них націлилися всі очі. Навіть очі баби Варвари, навіть очі кози Зіни, яка стояла неподалік.

Іван миттєво зробив вигляд, що він тут випадково, просто шукав свого двоюрідного племінника, якого ніколи не мав.

Капітан втупився в них з такою пристрастю, ніби особисто вони вкрали в нього велосипед у дитинстві.

— Запам’ятайте, малявки! У цьому селі більше не буде ніяких "дитячих розслідувань"!!!

Соломія схрестила руки, нахилила голову набік і сказала:

— А хто розслідуватиме, як не ми?

Капітан Буряк надувся, мов індик у день подяки.

— А розслідуванням займатиметься поліція!

— Тобто ви? — уточнив Тимко з невинною цікавістю.

— Саме так!

— А що ви вже розслідували? — продовжив Тимко.

Капітан почервонів, як стиглий буряк на сонці.

— Тепер я тут головний! — гаркнув він, черевик блиснув на додачу.

Іван, не витримавши, прошепотів Максиму:

— Геніальна відповідь. Ні доказів, ні логіки — сам стиль.

Капітан знову прочистив горло і з напругою вилив з себе:

— Усі ваші ігри в детективів закінчилися! Якщо хоч раз застану вас на місці злочину — буде серйозна розмова з батьками!

— А що в нас за злочини в Шпилях? — поцікавився Тимко, ідеально вчасно.

— От! — капітан махнув рукою, ніби розганяв невидимих мух. — Бачите! Вже цікавляться, вже лізуть!

Соломія зітхнула.

— Добре, добре, не ліземо…

Капітан ще раз уважно подивився на них, зважуючи, чи посадити їх під домашній арешт прямо тут, чи дочекатись офіційного порушення пункту про "погляд не в той бік".

Але потім тяжко видихнув, хмикнув собі під ніс і повернувся до натовпу. Його спина світилася напругою, як батарея в мороз.

А діти — діти вже планували наступний хід.