Читати книгу - "2. Таємниця старого млина, Yana Letta"

Наступного ранку село вирувало, як каструля з борщем у день, коли баба Марія забула зменшити вогонь. Новина, що сьогодні приїде новий дільничий, розлетілася Шпилями ще вчора — і за ніч встигла обростити себе чутками, припущеннями й вигаданими подвигами майбутнього стража порядку.

Біля магазину зібралися всі — від баби Варвари з подругою Ганною, що вже встигли винести по лавці і по бутерброду з салом, до діда Петра, який зазвичай уникав натовпів, як моль нафталіну, але сьогодні прийшов спеціально. Причина? Подивитися на того самого нового поліцейського, про якого говорили навіть кури.

— Сподіваюся, хоч цей буде розумніший за попереднього, — бурчав дід Петро, погладжуючи бороду, в якій, здається, завівся цілий підрозділ павуків.

— Та що там розумніший! — хмикнула баба Варвара. — Аби не пив, як той Сергій, що на свято села приїхав із мигалкою й не зміг знайти назад власну машину.

— І щоб не ганяв, як дурний, так що кури летять по всьому селу, — підключилася баба Марія, хитаючи головою з таким запалом, що її капелюшок мало не злетів.

— А я думаю, що цей буде ще гірший, — похмуро сказав Іван, стоячи поруч із Максимом, Соломією та Тимком, які вже змовницьки перешіптувалися про майбутній рейд на млин.

— Чому? — запитав Тимко, насуплено жуючи насіння.

— Бо попереднього хоч не було в селі половину часу, а цей житиме тут, — буркнув Іван, ніби то був особистий удар долі.

Максим знизав плечима.

— Побачимо.

Раптом баба Ганна, яка стояла біля паркану й мала гострі очі ще з часів, коли шукала чоловіка в клубі, підняла руку й вигукнула:

— О! Їде!

Усі миттєво повернули голови. Голова баби Марії ледь не зіткнулася з носом діда Петра, але ті швидко розійшлися, мов професіонали.

Вулицею сунула біла поліцейська машина. Вона їхала повільно, урочисто, з виглядом залізного авторитету. Немов сам капітан Бурбак (той, що в серіалі) зійшов із телеекранів у Шпилі.

Машина зупинилася прямо перед магазином.

Двері гучно відчинилися з таким скрипом, ніби авто видихнуло: “Ну, почалося”.

І з салону вийшов капітан Григорій Буряк.

Він був високий, з міцною статурою і такими вусами, що навіть баба Варвара на секунду забула, що в неї на плиті пиріг. На сонці його форма виблискувала, а окуляри відбивали небо, немов той збирався розслідувати не тільки земні, а й небесні правопорушення.

— Доброго ранку, громадо! — гримнув він, так, що голуби з даху магазину знялися в повітря.

В селі настала тиша.

Справжня, магічна тиша.

Максим відчув, як у нього під курткою мурашки почали марш — бо з таким дільничим навіть млин міг трохи злякатись.