Читати книгу - "Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder"

Із першими променями світанку, коли краплини роси ще переливалися на листі, Мур уже прогулювався вулицями Кіттенгейла. Саме тоді він і зустрів свого майстра — старого й мудрого кота з глибокими зеленими очима, немов із самих безодень Смарагдового моря. Майстра звали Шурком, і його слава як наймудрішого та наймайстернішого лицаря Кіттенгейла поширилася далеко за межі котячого краю.

Суворий кіт дивився на малого Мура, а той — на нього у відповідь.

— То це ти, малеча, хочеш стати лицарем?

— Так! — Мур аж світився від радості.

— Тоді ходімо до твоїх батьків — маємо про що поговорити.

Батьки радо зустріли гостя і погодилися на навчання Мура.

— Ми хочемо, щоб ти був щасливий і обрав свій власний шлях. І він не обов’язково має бути схожий на наш, — промовив батько Мура.

— Ми й далі будемо давати тобі все, що можемо, котику: любов, турботу та наш життєвий досвід. Але своє життя маєш будувати ти, — додала мама. — А ми завжди підтримаємо тебе.

Батьки Мура розуміли, що шлях до мрії зробить їхнього котика щасливим.

Шурко, як і всі великі майстри, був суворим, але за цією суворістю ховалися турбота, люб’язність і доброта. Майстер ніколи не кричав на учня, був терплячим до помилок, не злився і не ображав його — ні словом, ні, тим паче, фізичними покараннями. Шурко багато говорив із Муром, пояснював власним прикладом, давав час запам’ятати та практикувати. Так минали день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем.

Шурко навчав Мура не лише фізичної сили, а й сили розуму, волі та духу. Тренування були важкими, але Мура підтримували поради та все те, чого навчив його батько.

Одного дня Шурко повідомив Муру нові правила:

— Відтепер ти Муре сам готуєш усе до тренування, потім прибираєш і перевіряєш знаряддя. Їжу готуємо по черзі, прибирання житла та тренувального майданчика — на тобі.

Спершу Мур вередував, але майстер був непохитний — хоча й ніколи не жорстокий. Він так само, як на початку тренувань, багато розмовляв із Муром, пояснював і постійно навчав.

— Муре, — казав Шурко, — сила в твоєму розумі й тілі. Але найважливіше — використовувати її мудро і з добрими намірами.

Їхні тренування охоплювали найрізноманітніші вправи — від бігу через поля, лазіння по верхівці паркану чи вміння безпечно падати, до медитації біля спокійного озера, споглядання візерунків на водяній гладі та вправ із витримки: наприклад, втримати малого метелика на носі й не ворухнути навіть вусом. Це заспокоювало, але й часом дратувало нетерплячого котика, який вже мріяв учитися фехтувати або битися лапами.

— Для чого це все, майстре? — знову запитав якось Мур.

— Перш ніж узяти до лап металеву зброю, краще натренувати свій розум і волю. А гарячому серцю — додати трохи терпіння. Пам’ятай, вони — твоя головна зброя. Меч — лише інструмент для них.

— Знову ви зі своїми старечими мудростями! Такий лицар хіба що може заговорити супротивника! — буркнув Мур, незадоволений відповіддю вчителя.

Шурко лише усміхався й казав, що розуміння до малого котика прийде з часом. Треба вчитися — і настане мить, коли життя Мура зміниться. Тоді він зрозуміє ту частину вчення, яку неспроможний осягнути зараз. Головне — мати волю й терпіння довести почате діло до кінця. У цьому й полягає один із сенсів життя, вважав Шурко.

Великі майстри — вони такі. Їхні слова завжди сповнені загадок й мудрощів. І щоб зрозуміти їх, потрібно проявити те саме терпіння й щоб трохи сплинув час.

Мур вчився контролювати свій розум і силу, бути чесним, діяти мудро й розсудливо, відстоювати свою волю, фізичні та особисті кордони. Як розмовляти з незнайомцями, або поводитися у світі та в суспільстві — як справжній лицар.

Якось серед тренування Шурко зазначив:

— Лицар — це не лише меч і обладунки. Не вони роблять тебе лицарем. А твій розум, твоє серце, твоя душа. Оце головне. Обладунки й меч — лише знаряддя. Коли ти сяєш із середини — усі тягнуться до твого світла. А коли всередині — порожнеча чи, ще гірше, темрява, то й сяючі обладунки цього не приховають.

— А як зрозуміти, що в когось — порожнеча або темрява всередині? І що тоді робити, майстре? — поцікавився Мур.

— За поведінкою, словами, вчинками, зухвалим і зневажливим ставленням до інших, — відповів Шурко. У його зелених очах Мур щось бачив, але не міг зрозуміти що саме. 

— То треба перемагати їх? — здивовано запитав Мур.

— Звісно, якщо це потрібно. Не завжди такі істоти злі. Спершу спробуй слово, а не меч, — Шурко дивився у далину.

— Слово? Що ж воно дасть, якщо на мені обладунки, а на поясі меч? — недовірливо запитав Мур.

— Так, слова й добрі наміри. Багато труднощів можна вирішити саме ними, — спокійно промовив Шурко.

— Але ж лицарі здобувають славу у бою, чи не так?

— Великий лицар — не той, хто перемагає в боях заради переваги над іншими чи з марнославства, — наголосив Шурко. — Великий лицар — це той, хто використовує свою силу, щоб змінити світ на краще для інших, не чекаючи нагород, подяк чи слави. І меч для цього не завжди потрібно витягати.