Читати книгу - "Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder"

І з часом Мур дедалі більше дослухатися до слів учителя. Котик почав розуміти, що його призначення — стати не лише сильним, а й мудрим і добрим лицарем. Тренування ставали ще складнішими, але Мур не скаржився. Він дійшов висновку: щоб стати котиком-лицарем, він мав пройти через випробування й багато чого навчитися.

Ще зовсім недавно Мур був нетерплячий і запальний. Він вередував при кожній нагоді, бо вважав, що витрачає час на якусь маячню, а не стає лицарем тут і зараз. Та на одній мрії далеко не дійдеш.

— Вже не тільки мрія стати лицарем жене тебе вперед? — усміхнувся майстер Шурко, дивлячись, як легко тепер після занять Мур збирав знаряддя з майданчика.

— Мабуть, так. Я став краще розуміти ваші науку, бо щодня вчуся чомусь новому або закріплюю те, що вже знаю. Мені починає подобатись цей шлях.

— Я радий це чути! Більшість часу ти проводитимеш на таких шляхах — навчаючись чомусь або прямуючи до своєї мети. Тому треба вміти радіти кожному дню, навіть якщо він здається звичайним.

Щодня, від самого світанку, Мур і Шурко тренувалися — аж поки сонце не ховалося за обрій, залишаючи по собі лише червонуваті сутінки. Тепер вони вже й боролися на лапах, билися на тренувальних мечах і сокирах. Мур навчався вправно метати спис та рухатися в латах — від яких ударів ухилятися, а які приймати щитом чи обладунками.

З кожним днем Мур набирався сили, спритності й кмітливості, ставав дедалі уважнішим. Але водночас не забував про доброту і турботу до інших, наближаючись до своєї мети — стати справжнім котиком-лицарем.

Нарешті Шурко почав навчати його вправам зі справжньою зброєю та в повних обладунках — і все це на витривалість. Мур думав, що раніше було важко, та зрозумів: він помилявся. Піт тік з нього ріками, а вовна геть пропахла маслом та сталлю.

А ще Мур мав тепер обов’язок після тренувань не тільки збирати все знаряддя і прибирати тренувальний майданчик, а й двір і усю територію навколо дому Шурка. А ще — доглядати свою тренувальну зброю та обладунки: чистити, змащувати, лагодити, якщо щось виходило з ладу.

— Не жалкуєш, що пішов до мене в науку? — якось запи-тав Шурко, сидячи на ганку з кухликом холодного молока і спостерігаючи, як Мур, ледве тягнучи лапи, закінчував збирати тренувальне знаряддя у дворі.

— Ні, Майстре. Можливо, я ще не все до кінця розумію з того, чого ви мене вчите, але не жалкую. Хоч і важко мені.

— А якщо далі буде ще важче? — запитав Шурко.

— Тоді ми й дізнаємось, чи зможу я стати лицарем, — спокійно відповів Мур. — Або здолаю, або ні. Але ж я цього ніколи не дізнаюсь, якщо злякаюся труднощів. І, мабуть, усе своє життя потім питатиму себе: “А чи зміг би я?”.

— А яким ти себе уявляєш у майбутньому?

— Сильним, розумним, добрим лицарем. І багато мандруючим світом, — з теплою посмішкою відповів Мур.

— Добре, добре. А чому ти так хочеш допомагати іншим, Муре? — з цікавістю питав далі Шурко.

Мур трохи замислився.

— У світі ніколи не будуть зайвими ті, хто намагається зробити його кращим. Просто тому, що можуть.

— Трохи дивно, Муре, — задумливо промовив Шурко. — Мабуть, я й сам ще не звик до того, що ти так подорослішав, і стільки часу тренувань та навчань минули мов одна мить. А я все ще пам’ятаю того малого кошеня, що стояв посеред вулиці навпроти мене.

“Мур уже так виріс і став дорослішим. І давно перевершив випробування, які у його віці я сам ледь витримав. Яка ж велика і визначна доля може чекати на Мура?” — розмірковував Шурко, навіть боячись уявити мить, коли матиме відпустити свого учня у доросле життя.

Так, старий лицар дуже прив’язався до цього котиська. У його житті були й інші учні — вправні й не дуже. Про декого навіть чули в найвіддаленіших краях. Та більшість із них з часом шукали слави, золота, влади. І, мабуть, усе його життя, знання та досвід були потрібні саме для цього — не по рокам мудрого й доброго котика, який стане справжнім втіленням лицаря.