Читати книгу - "Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder"

Світанок палав яскравими барвами на горизонті, коли Мур прокинувся бадьорим і рішуче налаштованим на новий день, сповнений тренувань. Але цей ранок приніс несподіване випробування.

— Муре! — покликала його мама. Її голос був напружений та схвильований. — Зникла мала білочка Марта! Учора ввечері не повернулась додому, і вночі її шукала міська варта — та поки безуспішно.

У Мура серце закалатало швидше. Марта була молодша за нього, жила по сусідству і часто гуляла до краю лісу — та досі ніколи не зникала.

— Я піду й знайду її, — відповів він, відчуваючи, як у ньому прокидається сила лицаря.

Мур вирушив на пошуки. Його шлях пролягав поміж зелених пагорбів і галявин — до самого густого лісу. Котик дослухався до шурхоту листя й співу пташок. Він був уважний до кожного звуку, кожного шелесту. Не вагаючись, він заглиблювався у ліс. Після тривалих пошуків, десь у глибокій гущавині, його ніс уловив слабкий запах білочки — і Мур рушив за ним.

Шлях виявився довгим і складним: доводилося продиратися крізь колюче гілля й пильно дивитися під ноги, аби не перечепитися через коріння. Та Мура це не зупинило. Він знав: мала Марта десь тут — загублена й налякана. Котик усвідомлював свою відповідальність — як лицар, він мав зробити все, щоб захистити й допомогти загубленій білочці.

Мур натрапив на пастку, прикриту листям. Ледь сам у неї не впав. Хтось викопав її досить глибокою, щоб з неї не вибрався навіть великий і дужий звір. “То, можливо, білочка не просто загубилась?” — міркував Мур, оглядаючи пастку й шукаючи сліди.

За ледь помітними слідами дрібних лап Мур дістався до темного бурелому. Навколо снували якісь тварини в шкіряних обладунках — шипіли охриплими голосами й когось шукали. Мур придивлявся та слухав, поки не зрозумів, що то лісові куниці. Котик відчув страх і ледь не запанікував. Одичалі звірі — це вони! Ті самі, ким у дитинстві лякали старші, переповідаючі моторошні історії у багаття. Ці звірі відмовилися від законів Казкового Звіриного Королівства і знову стали дикими хижаками, які нападали на тих, хто не міг себе захистити. Від таких слід триматися подалі, якщо не здатен їм протистояти.

Мур причаївся й почав міркувати, що робити далі. Якщо він зараз побіжить до міста по допомогу, то може не встигнути — і білочку заберуть куниці. До того ж, його можуть почути й кинутися навздогін, а у Мура — ні обладунків, ні меча, ні жодної іншої зброї. Тож вступати в бій було б надто ризиковано — так вони обидва можуть попасти в полон до куниць. Котик нервував і розумів: з рішенням треба поквапитися. А що як застосувати кмітливість і хитрість? Куниці очікують на легку здобич, а не на мисливця.

Мур вирішив відволікти розбійників і заманити їх у пастки. Куниці були не такого високого зросту, тож глибини ям має вистачити, аби вони не змогли вибратися самотужки — принаймні до того часу, як він із білочкою добереться до міста. 

Котик набрав у лапи камінців і почав здалеку жбурляти їх у розбійників. Куниці спершу крутили головами й незадоволено шипіли, аж поки не помітили Мура.

— Он звідки кидає! Схопімо його! Сьогодні буде багато здобичі! — запищала одна з куниць.

Розбійники зірвалися з місця й кинулися навздогін за котиком. Що ж, недарма майстер Шурко змушував Мура бігати у обладунках. Без них Мур біг, мов вітер по полях. Він перестрибував коріння, пригинався, щоб проскочити під гілками, й не зменшував темпу. Куниці поступово наздоганяли: вони дуже добре пересуваються у лісах і навіть у обладунках лишалися неймовірно швидкими. Але тренування давали Мурові саме ту швидкість і витримку, які були потрібні в цю мить.

Мур добіг до першої пастки і трохи сповільнився, щоб розбійники подумали, ніби майже його впіймали. Це змусило їх втратити пильність. Мур легко перестрибнув пастку й помчав далі. Позаду пролунав гуркіт і крик однієї з куниць. Що ж, пастка таки спрацювала!

— Я тебе впіймаю! Ти поплатишся за це! — верещала куниця, біжучи котику вслід.

А Мур біг далі, хоч дихати ставало все важче, а в грудях палало вогнем.

— Наздожени мене спершу! Я ж лише впівсили біжу, — кинув Мур, сподіваючись, що це розлютить переслідувача.

Якщо той геть втратить пильність — це тільки зіграє на користь Муру.

— Ти там біжиш, чи вже ледь повзеш? Я думав, куниці хоч бігати вміють — у мене на городі равлики швидше рухаються, ніж ти!

Розбійник загарчав:

— Ти ще пожалкуєш за ці слова! Я майже наздогнав тебе! — ображено зашипів куниця.

Ось і друга пастка. Мур зупинився й обернувся до розбійника. Той мчав просто на котика з оскаленою мордою. Лише встиг здивуватися, чому Мур раптом спинився — та не здогадався й сам загальмувати. Спритний котик відскочив убік в останню мить, а куниця лише замахав лапами поперед себе. Та котика там уже не було. А розбійник із криком полетів у пастку. Яма й справді була досить глибока, аби розбійник не зміг вибратися самотужки.

— Посидь тут й охолонь. Скоро за тобою прийдуть, — видихнув Мур, хоча серце колотилося, як навіжене.

Котик подався назад до бурелому, щоб знайти й забрати білочку. Він лише уявляв, наскільки вона була налякана. Тож поквапився — куниці ж могли і знайти спосіб вибратися з ям.